Т. Шевченко в зарубіжній літературі

Тут родивсь я, тут мене любили.

Хай же він мене у мить останню

Заколише вічним сном могили.

Ці рядки прямо перегукуються з Шевченковими, із "Заповіту":

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій...

І ще б не забути: у Петефі, як і в Шевченка, приро­да сприймається через призму широкої народної душі. В обох є справжні шедеври-ідилії. У Шевченка — "Са­док вишневий коло хати". В Петефі — "Зимові вечо­ри", "На Батьківщині". Доцільно дати завдання учням для самостійного порівняння цих творів.

Як і Шевченко, Петефі замилований угорською ро­диною, тим тихим людським щастям, яке розцвітає в ній під покровом любові і взаємної поваги. У перших двох строфах його "Зимових вечорів" змальовано "ру­хомий" пейзаж: відійшло літо. Все відійшло: і райдуга, окраса виднокругу, і шум струмка, і метелик з лугу. "Земля, немов жебрачка та, старечі Рядном снігів ук­рила темні плечі", "Що ж діяти людині в цю сувору Холодну та сумну зимову пору?" А далі — ідилічна кар­тина щасливої угорської родини:

Щасливий той, хто в цю лиху годину

Під теплий дах зібрав свою родину!

Щасливий той, хто жінку й діти має!

Коли родина ввечері збереться

І хмиз сухий у грубі запалає, -

Мала хатина замком нам здається,

А слово, вимовлене в ці хвилини,

Від серця щирого до серця лине.Щодо патріотичної та революційної лірики Петефі, то варто взяти для порівняння з віршами Шевченка такі твори: "Патріотична пісня", "Алфельд", "Життя і смерть", "Проти королів", "Пізнайте мене", "Угорсь­кий дворянин", "Мої пісні", "Я мрію про криваві дні", "Коли ти муж, — будь мужнім", "Палац і халупа", "Поетам XIX століття", "Я мадяр", "Битву я на думці маю", "Героям балачок", "Доки ж спати, краю мій?", "Магнатам", "Національна пісня", "Мадярем знову став мадяр", "1848", "Повісьте королів", "В новорічний день 1849 року" та ін. Звичайно, учень, готуючи рефе­рат, візьме не всі із названого. Головне, щоб він відчув спільність мотивів патріотичної та революційної ліри­ки обох велетнів поезії.

А ось щодо останньої теми, про особливості голосу кожного з поетів, то варто наголосити хоча б на двох яскравих барвах. Шевченко в своїй поезії стриманіший, сумніший, його не покидає шекспірівський трагізм. Шандор Петефі — завжди налаштований на активну дію, на швидкий відгук із сарказмом або гумором, тому окремі його твори нагадують побутові замальовки — легкі, повні життя ("Хортобадська шинкарка", "Вов­ча пригода", "Клин клином", "Молодий наймит", "Ґазда Амбруш" та ін.). Є щось у Ш.Петефі від філо­софії східного поета Омара Хайяма...