Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі

Це вона завершує політику Петра І. Це вона остаточно закріпощуе Україну і торжественно проголошує свій тріюмф.

Цей тріюмф — це обдарування України грамотою про вільність дворянства 1785 р. Після повного і цілковитого розгрому навіть залишків козацтва, прого¬лошує російський деспотизм волю дворянам:

"Вільно вам, закріпаченим закріпощувати до кінця закріпачених вже ко¬заків і селянство, бо, закріпощуючи їх, ви ще грубші накладаєте кайдани на закріпаченого вже вашого духа, на вас самих і на цілий ваш закріпощений нарід". Такий був справжній, духовий зміст глумливої грамоти про вільність дворян, що завершувала цілі століття царської політики. Це тріюмф монголь¬ського деспотизму.

Новоспеченому українському дворянству приноситься в жертву інтереси всіх інших верстов населення за ціну забуття скасованих вже навіть останків само¬бутнього ладу української козацької держави.

Це завершення важливого етапу борні України з царатом, борні двох світів, двох ідей, двох духів. Духове обличчя Катерини зовсім ясне. Це втілення роз¬бещеної відьми, її ідея це ідея монгольського деспотизму. Вона хоче знищити саму назву "гетьман", не тільки "Січ", — щоб сама назва забулася, щоб сама пам'ять пропала. Вона виразно бореться не з людьми, а з самою ідеєю козацько¬го ордену.

Де ж її ворог? Де її абсолютний антагоніст, дух так само сильний, як і вона, але ясний і добрий?

Як вона уявляла собі можливість своєї перемоги? Дати маєток, мільйони гектарів роздарувати, дати владу, дати блиск дворянства, позволити закріпачу¬вати, — чи може ще чогось іншого прагнути людина? Як бачимо це мате-ріялістичний світогляд лежить в основі панування і ладу, що його собі уявляла Катерина II. Заспокоївши матеріяльні прагнення козацької верхівки, думала вона покласти тверду основу під своє деспотичне панування, їй це вдавалося там, де стрічалася з таким самим матеріялістичним по суті розумінням цілей народу чи козацтва.

Але цей її світогляд, що був основою для її діяльності, зовсім не знайшов свойого філософічного завершення (хоч її симпатії для французького раціона¬лізму не були випадкові). Вона не усвідомила собі повністю філософських прин¬ципів свойого панування. (Треба буде ще дальшого розвитку подій. Треба буде ще деспотизму, спертого саме на матеріялістичному, усвідомленому і розвине¬ному світогляді. Треба буде ще продовжувача її "великого" діла. Треба буде ще Сталіна.)Не забудьмо цього. Розкладова сила царів в усіх злих силах людської душі. Розкладова сила Катерини в матеріялістичному розумінні історії. Розкладова сила царів це грубе, практично-матеріялістичне сприймання світу. Сили, на які вони спираються це страх, ненависть, зависть, злоба, прагнення наживи, заслі¬плення "блиском" двору, засліплене прагнення влади, їх найглибша сила це темінь— або в мові філософії— матеріялістичний світогляд.

Не забудьмо про це, коли будемо шукати абсолютного ворога Катерини II.

Як був можливий її тріюмф? Покажім це на історичних фактах.

Своє панування завдячує вона між іншим т. зв. "українському гетьманові" Кирилові Розумовському. Щоб опанувати царський престіл, мусіла відьма ски¬нути з престолу свойого мужа, Петра III. Саме в цім ділі допомагає їй т. зв. "геть¬ман" Кирило Розумовський.

А що, якби Катерина вийшла була заміж за Розумовського? А він, коли по¬магав усунути мужа Катерини, може й сподівався цього, що стріне його доля брата. Тоді кожний цар Росії був би козацьким гетьманом? Чи цього бажав Ро¬зумовський?

Але навіщо царям марний додаток до титулу військового ватажка одного із його військ? Смішно! їм вистачить один — цар!

Щоб навіть ім'я гетьмана забулося в Україні, — скаже колись Катерина.

У доказ своєї вдячності цариця наказує йому... "добровільно" зректися "геть¬манського уряду" (серед обставин, що їх згодом розглянемо).

Вона ж бажає дослівно, "щоб навіть сама назва гетьмана зникла, а не те, щоб якусь особу вибрали на цей уряд".

Вона бажає, щоб навіть сама назва "гетьман" зникла. Бо міг би настати ко¬лись гетьман, що пригадав би собі козацькі традиції. Вона хотіла б— і вона це зробить і — ще більше. Вона хотіла б і сліди після Січі заорати, — бо ідея хоч і зовсім слабого в той час Лицарського Ордену промінює і стається атракційним центром навіть серед чужинців. Відомий німецький математик Ойлер (Euler) вважав для себе честю належати до Козацького Ордену. Вона хотіла б, щоб і сліду із Січі не стало.