Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі

Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі

Дух народу на дні його політичного упадку, в добу великої руїни своїх мрій і своєї величі, на роздоріжжях шляхів свойого призначення втілюється у постать мислителя й пророка. Розбещена відьма на царському престолі, одна з найбільше потворних машкар ідеї монгольського деспотизму, злославна Катерина II завершує ганебне й зрадницьке діло закріпощення України і остаточно припечатує його скасуванням Запоріжської Січі, цього останнього вогнища вільного козацького ордена лицарів.

Саме з козацького роду повстане цей великий мислитель і пророк, щоб, збудивши нарід до духового життя, сотворити можливість піднесення його святої, козацької борні за волю народу на найвищий рівень справи Духа, до висот космічної борні добра і зла, до визволення і проявлення своєї творчості.

Вождь народу втілений у постать сірого мандрівного вчителя, буде пробуджувати ввесь нарід до духового життя і запалювати його до борні за волю духа. На цім шляху і тільки на цім шляху зрозуміє нарід своє моральне призначення і тільки тоді досягне найвищих висот свойого росту і розцвіту.

У найглибшій неволі треба сягнути найглибше і зачати відродження народу саме від духової верстви його існування. Відродження народу треба зачати від його духового пробудження.

Таке було призначення Сковороди.

У складній і заплутаній історії критики Сковороди існувала дивовижна проблема: чи Сковорода це український філософ? Наводили різні цитати з його творів, як от вірш про волю за часів Богдана, вказували на його мову, мову тодішніх учених.

Ніде не спиниться довше, ніж це до¬конче потрібне, хоч будуть його просити, щоб дав спочинок своїм старечим но¬гам, він героїчно, невтомно буде боротися з неміччю тіла, щоб одуховленим дзво¬ном свойого старечого голосу пробуджувати нарід до духового життя. Він не спочине до самої смерти. А як вже стріне її віч на віч, прийме її із спокоєм і погордою святого лицаря і, щоб дати цьому зовнішній вираз, сам собі стане ко¬пати могилу.

Ніби звичайний кобзар на волі, а по суті за звичайним собі кобзарем скривається велич і повнота духа Шевченка-Перебенді.

Ніби звичайний мандрівний старець назовні, а по суті за сірою свитою манд¬рівного старця скривається велич і повнота духа Сковороди.

Могло б здаватися комусь, що це якась неприродна, аскетична втеча від жит¬тя і від світа, добра може для монахів і аскетів, але зовсім непридатна як загаль¬не правило для цілого народу. І тому за цим поверховим поглядом трудно було зрозуміти під постаттю мандруючого старця криється втілений дух народу, ко¬зацький син і внук.

Життя Сковороди це не втеча від світа, але перемога над світом, це не втеча від життя до смерті, але перемога життя над смертю.

Світ ловив його, але не спіймав. Світ це тодішнє зло. Це моральний розклад, це бездушна погоня за майном, за почестями, за упоєнням владою, за бліхтром слави. Дух народу мусів перемогти ці пороки. Ця перемога це основна перед¬умова відродження народу. Вистачив би один із цих гріхів, щоб Сковорода не здійснив свойого завдання.

І що з того, що був би Сковорода єпископом, чи великим професором. Він не сколихнув би народу живим прикладом свойого життя і практичним здійснен¬ням своєї науки. Шлях, що його він вибрав, був єдиним шляхом, на якому він міг найкраще здійснити своє завдання.

Пробудити нарід з летаргу!

В житті Сковороди нема ніякої втечі від життя й від світу. Є завзята, щоден¬на, героїчна борня за перемогу над злом особистої заскорузлості, борня із темін¬ню практичного щоденного матеріалізму, що деправував душу народу. Це не¬всипуща творчість нового, величнього, щасливого, духового життя Правдивого Чоловіка, єдиного справжнього життя, до якого цей ґатунок призначений.