Сковорода й духовне обличчя України у ХVІІІ сторіччі

Сковорода це лицар святої борні зі злом, темінню й сліпою жагою світу.

І в тому саме його патріотизм і його українство.

Чи можна більше жертвувати народові, як цілий дозрілий вік свойого життя? Причому жертва Сковороди хрустально чиста і свідома. Свій життєвий шлях ви¬брав Сковорода — як кожний великий дух — зовсім свідомо, відкидаючи десятки інших, що вели до т. зв. "добробуту" чи "життєвого щастя".

Як можна добачувати в житті чи в поставі Сковороди квієтизм, пасивізм чи відірваність від життя? Скінчім на вступі з цим жорстоким непорозумінням. Треба бути завзятим борцем, щоб всупереч усім труднощам і спокусам залиши¬тися вірним собі і так непохитно просто перейти життя тернистими стежками степової мандрівки. Душевний мир, щастя і блаженність — або "субота", як звав її Сковорода, — є вислідом згоди із своїм моральним призначенням і не має нічого спільного з квієтизмом. В добі Сковороди не знаходжу більш чинної, напруже¬ної, горіючої волі і посвяти, як у нього.Можна боронити твердження, що кожна спілка бандитів в данний спосіб розуміє і знає про свою "духову" єдність, бо інакше вона не існувала би як спілка. А чи може існувати нарід без усвідомлення собі своєї духової єдності? Історію народу визначує насиченість і ясність усвідомлення своєї духової єдності як теж воля здійснювання завдання визначеного цією єдністю. "Єдність" банди розбишак або нафтового тресту можна знищити, розбивши єдність її інтересів, обіцяючи тій чи іншій групі кращі зиски в іншій банді чи в іншому картелі. Коли б нарід зрозумів свою єдність як єдність матеріяльних інтересів і свою волю розумів саме як можливість наживи (нарешті повний жолоб!), тоді тривало існує небезпека, що такий чи інший ворог зможе протиставити інтереси одної групи інтересам інших груп і в цей спосіб розбити його єдність. Що більше, в історії стрічаємо приклади, що невдоволена група, засліплена тісним груповим інтересом, накликує ворога на власну країну (напр., українські бояри самі кличуть татар і піддаються їм у неволю).

На цій засаді спирається історичний факт нищення України російськими деспотами. Римська засада: "Розділиш і пануй!" — звучить для російських дес¬потів: "Розділюй і винищуй!"

Нацькувати одну групу на другу, розбехтати амбіції до дворянства, роздаро¬вувати дворянство верхушці, позволити їй закріпачувати інших козаків і селян, викликувати взаїмну ненавість і донощицтво, а рівночасно винищувати фізично здорове ядро козацтва. Ось напрямні лінії морального розкладу наро¬ду. Це будуть напрямні політики російських деспотів.

Зрадливу їдь принади царських ласк, достоїнств, грамот, земських маєтностей защіплюється зараз при зустрічі з козацьким питанням. Коли вже риба по¬чала ловитися на гачок, улаштовуються лови сіткою. Широко отвирається двері до дворянського стану для основної маси козацьких старшин. Ловляться грубі козацькі оселедці, їм позваляється закріпачувати селян, щоб тим сильніше за¬кріпостити цілий нарід. Тоді різними способами легко вже винищити основне, здорове ядро козацтва.

Царські деспоти поставили ставку на дворянство. Більшовицькі сатрапи подібними методами роз'єднання і винищування повторили ту саму політику, роздмухуючи сліпі сили ненависті селянства і робітництва. "Визволивши" се¬лян, забралися до винищування їх самих, основного, здорового ядра народу. Після знищення козацтва як суспільної верстви був це дальший, історичний етап нищення українського народу.

Треба ствердити, що ця політика царату вдасться. Царі приєднують на свій бік і підчиняють собі як льояльних дворян більшість провідної верстви україн¬ського козацтва. Закріпощують, позваляючи закріпощу вати. Вдається!

І це є те страшне слово. Тут треба відваги і тверезості. Що значить це слово: "вдається"? Моральна руїна не була наслідком політики царату, але була її перед¬умовою, її основою, підложжям і матерією. Моральна руїна не була наслідком закріпощення України царатом, але причиною її поневолення.

Груба риба козацьких старшин зачала клювати затроєне м'ясо дворянських ласк, почестей, наживи, маєтків, блеску і влади (над кріпаками!). М'ясо можна їсти і в єгипетській неволі. Чи ви боролися за м'ясо? Чи за фальшивий блиск дво¬рянства? Були такі, що змінювали свої козацькі прізвища на дворянські. Були

такі, що шукали собі дворянських предків і видумували генеалогічні дерева. А далі зачали стидатися зв'язків з народом. Були й такі.