Агропромисловий комплекс України
Розрізняються скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків. М'ясо-молочними прийнято вважати такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50 % від усієї реалізації. Якщо на м'ясо припадає понад 75 % і більше від вартості продукції скотарства, то господарство належить до м'ясного напрямку.
Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м'ясного напрямку, яке характеризується значною питомою вагою корів у стаді. Молочне скотарство (частка корів – 65-90%) розвивається переважно навколо великих міст, де є споживач і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів інтенсивного землеробства з потужною кормовою базою, де високу частку становлять соковиті корми, властивий молочно-м’ясний напрям (корови становлять 40-50% поголів'я). Він характерний для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. Хоч яловичина при молочно-м’ясному напрямі є супутнім товарним продуктом, але саме тут виробляється її найбільше.
М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглася у господарствах південно-східних частин посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. Тут є значні площі природних кормових угідь, де трави влітку часто висихають, а також висококалорійні стійлові корми.
М'ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих господарствах на вирощуванні молодняка, які виникли при цукрових, крохмальних, патокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами. Останнім часом створюють тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямів на промисловій основі.Друга за значенням галузь тваринництва – свинарство (поголів'я на початок 2004 року становило 6,4 млн. голів). Воно виробляє понад третину м'яса і орієнтується на споживача. Має повсюдне розміщення, бо використовує різноманітні корми: зерно, картоплю, відходи від харчової промисловості і харчування людей. Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але через те, що цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у Лісостепу. Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м'ясо-сальна. У Степу, де висока частка в кормах дешевих концентратів, переважає сальне свинарство.
Вівчарство поширене, головним чином, у Степу, особливо південному, та в Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Базується воно на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують у Степу сухі вигони і пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть з-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.
Птахівництво розвинене у всіх областях. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для отримання м'яса і яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.
Дедалі важливішого значення набуває ставкове рибальство. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка зустрічається у гірських річках.
Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.
Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) розвинене в деяких степових і лісостепових областях. Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.
У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м’яса, ніж вівчарство.
Агропромислові зони. Дія сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені, насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні і соціальні чинники. Це, передусім, потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони.
Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства. Основний зональний тип сільського господарства на Поліссі – поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. На Полісся припадає понад 90% виробництва льону-довгонця, 40% картоплі, 25% молока і м'яса в Україні. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.