Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами

Таким чином переселенці, з числа депортованих народів потребують значної уваги соціальних служб і не лише щодо надання матеріальної допомоги, але вони потребують комплексного підходу у вирішення їх соціальних проблем, що вимагає потребу в соціальній роботі в багатьох напрямках.

Якщо міграційні процеси викликані розпадом радянського союзу вже, в значній мірі завершились, а імміграція депортованих народів, в зв’язку зі складними економічними умовами майже зупинилась, то на передній план виходить міграція пов’язана з військовими, міжетнічними конфліктами на північному Кавказі, країнах сходу та Африки. Це проблеми біженців. А також проблеми переважно нелегальних мігрантів, які покинули свою країну в результаті низького рівня життя там.

Щодо легальних біженців “нагірний Карабах, Абхазія, інші країни, то соціальна робота проводиться з ними за загальноприйнятими методами і правила у відповідності з прийнятим в Україні законодавством.

Держава сприяє їм у забезпеченні житлом, працевлаштуванні, надає іншу соціальну допомогу. З цією категорією тісно працюють різні соціальні служби. Але значно більша кількість мігрантів це нелегали.

Як зазначають в своїх публікаціях та виступах ряд авторів, наприклад у виступах на третьому всесвітньому з’їзді Українців: кількість нелегальних мігрантів в Україні вже перевищує півтора мільйони. Тільки в Києві їх понад 50 000. Українські прикордонники ще два роки тому затримували щодня близько ста осіб за спробу нелегально перетнути кордон . З 1991-го по 1999-й роки затримано 80 тисяч нелегалів .

Звичайно півтора мільйони нелегалів, напевно цифра досить завищена, адже більшість із них перетинає територію України транзитом, прямуючи в більш заможну західну Європу. Та все ж, чимало з них, хто не зміг перетнути західний кордон осідають тут в Україні.Зупинити цей потік сьогодні майже неможливо, адже на українсько-російському кордоні на кожні 100 км припадає лише 6 прикордонників! Але навіть з затриманими нелегалами невідомо, що робити! Депортація лише одного з них обійдеться державі у 1500 доларів. Водночас, наша держава мусить витрачати на утримання кожного мігранта близько 800 доларів на рік, яких Україна не має. Не треба, однак, забувати, що депортація можлива за умови, що Україна має відповідний договір з батьківщиною міґранта (з більшістю країн такі договори не укладені). Україна не може повернути нелегала навіть до Росії, якщо він звідти прибув, оскільки не укладений договір про повернення нелегальних мігрантів. Натомість з нашими західними сусідами подібні договори вже укладено, таким чином Україна фактично перетворилася на європейський відстійник нелегалів.

Позиція ж західних країн, у цьому відношенні подібна до тієї яку вони зайняли у відношенні закриття чорнобильської станції. –Тобто ви (українці) вирішіть наші проблеми з мігрантами (бо саме на захід вони прямують), причому за свій рахунок, а ми (як та тьотя із Бразилії) вам дамо грошей –“ потім, колись, можливо”, причому в борг, який треба повертати.

Що робити з нелегалами невідомо. Якщо їх ловлять, то відправити на батьківщину немає за що, утримувати тут також дорого.

А їм треба десь жити, чимось харчуватися й отримувати медичну допомогу. На території Закарпаття, наприклад зараз усі впіймані нелегальні мігранти мешкають у знаменитому вже на всю країну Мукачівському прикордонному загоні або в гуртожитку для утримання жінок та дітей. В селі Павшино планується побудувати місце утримання нелегальних мігрантів, але область сама «не витягне» будівництво такого комплексу. А таких комплексів на сьогодні потрібно не один, і вирішувати соціальні проблеми мігрантів і їх статус потрібно, тому що розчинившись в Україні на нелегальному становищі вони попадуть в сферу кримінальних структур.

2.2. Правові аспекти соціальної роботи з мігрантами в Україні.

Правовий аспект інтеграції мігрантів стосується об'єктивних і суб'єктивних моментів. Перші - це забезпечення правової нормативної бази фінансування, матеріального постачання, організації, підготовки штатів соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів, створення необхідної інфраструктури. Другі - це підтримка правового достоїнства людини, що попадає у важкі маргіналізуючі, дезінтегруючі обставини і що намагається реінтегруватись в новому співтоваристві.

Світове співтовариство вже накопичило чималий досвід вирішення цих проблем, їх правового регулювання і закріпило основи такого цього регулювання у відповідних основних міжнародних правових актах.