Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами

Із розпадом Радянського Союзу Україна одноосібне несе весь тягар видатків, пов'язаних із поверненням та облаштуванням депортованих. Інші держави-учасниці СНД, які є правонаступниками СРСР, практично цього не роблять.

Наприкінці 1991 р. українською державою було прийнято нормативні документи, якими регулювалося повернення кримських болгар, вірмен, греків, а також німців, депортованих з усієї України.

У 1992 році на потреби депортованих з Державного бюджету України було виділено більш як 10 мільярдів карбованців, у 1993 році - 110 мільярдів карбованців, у 1994 р. - понад 1 трильйон карбованців, у 1995 р. - 2 трильйони 478 мільярдів карбованців.

Починаючи з 1996 року спостерігається стійка тенденція до зменшення бюджетних асигнувань, які, як правило, виділяються не в повному обсязі. Наприклад, у 1998 році на заходи, пов'язані з облаштуванням депортованих осіб, Автономній Республіці Крим (з урахуванням м. Севастополь), передбачалося виділити кошти в сумі 12,0 млн. грн. Фактично ж було профінансовано лише 2,7 млн. грн., що склало близько 22% від плану.

Як відомо, повернення та облаштування репатріантів збіглося з різким загостренням економічних відносин в Україні. Проте незважаючи на складність економічного становища в державі, Уряд України і сьогодні вишукує кошти, щоб підтримати облаштування депортованих, які повертаються. Реалізація комплексу заходів, пов'язаних з вирішенням зазначених проблем, здійснюється у соціально-економічній, політико-правовій та гуманітарній сферах.

Не дивлячись на державну підтримку депортованих народів, на сьогодні ще залишається низка чинників соціально-економічного характеру, котрі потребують негайного вирішення:

проблема безробіття - не мають роботи 49,6% кримських татар, що в З рази перевищує загальний рівень безробіття в Автономній Республіці Крим. Найбільш критична ситуація склалася в Бахчисарайському - 51% безробітних, Сакському (60,3%), містах Ялті - 59,4%, Феодосії -53,6%.незадовільний стан інфраструктури місць компактного проживання - 48,8% кримськотатарського населення не мають власного житла, забезпеченість електроенергією населених пунктів, де проживають кримські татари, становить 75%, водопостачанням - 27%, рівень газифікації не перевищує 3%, каналізаційні та теплові мережі практично відсутні, забезпеченість шляхами з твердим покриттям складає близько 10%;

проблеми з медичним забезпеченням. Аналіз динаміки небезпечних захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну "групу ризику" по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково-м'язової системи -у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5 раза.

Недостатнє державне фінансування стримує вирішення цих проблем.

Та все ж, враховуючи, що процес повернення депортованих народів, носить переважно легальний, контрольований характер, та враховуючи вже певний досвід соціальної роботи з цією категорією іммігрантів, соціальні служби мають можливість надавати їм значну допомогу.

Крім того громада кримськотатарського народу є досить згуртованою, само організованою і в значній мірі здатна сама вирішувати свої соціальні проблеми. І з морально-психологічної точки зору вони схильні відчувати себе в Криму не чужинцями, а такими, що повернулись на батьківщину. А відтак в меншій мірі відчувають психологічний тиск і дискомфорт. Правда, існують інші морально-психологічні тиски. Наприклад, багато хто з людей похилого віку повертаючись в Крим застають ще свої будинки, в яких вони народились, чи може навіть будували самі чи разом з батьками та жили в них. І от сьогодні в цих будинках живуть зовсім чужі люди, які нічого не доклали до цих будівель. Звичайно, у депортованих осіб народжується певна образа і відчуття несправедливості щодо цього. Адже їх домівки, в свій час вони не продали, а їх у них відібрали несправедливо, безоплатно і насильно. Проблеми “незагоєних ран” потребують особливої уваги психологів соціальних служб.

Для цієї категорії, на відміну від першої, вище названої характерним є і певне не сприйняття їх частиною місцевого населення. (Хоча “місцеве” населення, в певній мірі є менш місцевим ніж депортовані народи). Так багато кримських татар (на відміну від інших груп іммігрантів) схильні селитись в сільській місцевості, в місцях свого народження. Вони вміють та мають бажання займатись сільським господарством, вести фермерське господарства, але паювання землі вже пройшло і вони землю не отримали. Земель резервного фонду не вистачає. Перепаювання ж землі викличе великий соціальний конфлікт.