Зворотний зв'язок

Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами

Територія України в усі часи була ареною активних міграційних процесів. Особливо інтенсивними вони були у степовій зоні, яка була частиною Великого євразійського степу, що брав початок аж у Маньчжурії. В історії України, фактично, міграції не припинялися ніколи. Але все то - історія. Міграційні процеси останнього десятиліття породжені іншими причинами – міграційною політикою в Радянському Союзі, його розпадом та сучасними світовими проблемами.

Досить поліетнічне населення України за останнє століття, а особливо за останні кілька десятиліть було фактично зведене до українсько-російського кондомініуму. Знищення нацистами під час другої світової війни євреїв, післявоєнний обмін населенням з Польщею, депортації німців, а також греків, вірменів, болгар, кримських татар (з Криму, який пізніше став частиною території України) суттєво змінили етнічний склад населення. Натомість впродовж усіх років радянської влади впроваджувалася у життя політика, спрямована на “створення нової історичної спільноти – радянського народу”. Радянська влада, для здійснення цієї політики надала процесам міграції цілеспрямований характер. Це підкріплювалося активним обміном населення: росіяни та представники інших народів прибували до України, тоді як українці від’їжджали на “будови соціалізму” російських Півночі, Сибіру та Далекого Сходу. Подібні процеси відбувалися й у інших республіках колишнього СРСР.

Зрештою, з розпадом Радянського Союзу організовані союзним центром міграції припинилися, а на зміну їм, на початку 90-х років міграційні потоки пішли у зворотному напрямку, та прийшли нові різновиди міграцій, раніше невідомі в радянському Союзі.

Щодо тих міграційних процесів які відбувались на території України в останнє десятиріччя і відбуваються сьогодні, то їх хотілось би розбити на два періоди.

Перший період, це початок 90 років коли в результаті розвалу радянського Союзу, між колишніми республіками Союзу пішли зворотні міграційні процеси. Значна кількість етнічного населення розпочала добровільно повертатись на етнічні території, не бажаючи поривати зв’язок з батьківщиною.В певній мірі, ця група добровільних мігрантів, у соціальному плані мала найменшу кількість проблем. По перше у них не було комплексу “відриву від корінь”. Практично всі вони повертались на місця свого колишнього проживання, де переважна більшість з них мала рідню, друзів знайомих, які могли допомогти їм, надати на перших порах житло, та багато хто з переселенців мав в Україні і власне житло. Місцеве населення було налаштоване до таких мігрантів доброзичливо. Практично ніхто з цих мігрантів не попав у характерний для вимушених мігрантів стан маргиналів, що потерпіли "поразку" у соціальних і природно-антропологічних правах. Практично всі вони швидко набули всіх прав громадянства і не відчувають сьогодні себе мігрантами – вони в себе вдома. Соціальні проблеми які виникали у них носили переважно характер пов’язаний не з їх переселенням, а були викликані кризовими явищами в економіці і були однаковими для всього населення України. Тому і соціальна допомога якої вони потребували, переважно не відрізнялась від тієї якої потребувало і інше населення України.

На сьогодні цей процес хоча і не закінчився, але втратив масовий характер і значно зменшився в розмірах. Та все ж, як і на початку 90-х років імміграція українців на етнічну батьківщину є найменш болісним і найменш складним міграційним процесом у порівнянні з іншими та викликає найменшу кількість проблем для держави та соціальних служб і є, відповідно найбільш бажаним видом імміграції для країни.

Поряд з цими процесами розпочались і міграційні процеси представлені представниками інших етнічних груп.

Важливим елементом міграційних процесів в Україні є імміграція депортованих народів до колишніх місць свого проживання.

Протягом останніх десяти років раніше депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці після півстолітнього вигнання повертаються на свою Батьківщину - в Крим. На сьогодні до автономії повернулися понад 250 тисяч депортованих кримських татар, близько 12 тисяч осіб інших національностей, що складає 12% населення автономії.

З свого початку цей процес носить переважно організований і легальний характер.

14 листопада 1989 року Верховна Рада колишнього Союзу прийняла Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпеченню їхніх прав". На підставі цієї Декларації було прийнято ряд нормативних документів, якими регулювалися процеси, пов'язані із поверненням депортованих, передбачалось виділення значних сум державних коштів. Зокрема, державними органами України і Союзу РСР були затверджені першочергові заходи стосовно повернення кримських татар у 1990-1991 роках. Лише в 1991 р. на їхнє виконання було передбачено виділити 210 млн. рублів, з яких частка України становила лише 10 млн. Проте Україною уже в цей рік було виділено понад 70 млн. капіталовкладень.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат