Розміщення земельних ресурсів України
Поняття "економічна оцінка природних ресурсів" широко дискутується в економічній та економіко-географічній літературі .Географи здебільшого використовують поняття "господарська оцінка природних ресурсів". Проектування розміщення продуктивних сил потребує даних, що стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому. Показники економічної оцінки природних ресурсів повинні бути насамперед порівняльними. Це означає, що кількісні показники мають уможливлювати порівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів (способів) використання їх. Водночас економічна оцінка виражає природні й виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості можуть бути затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення і поліпшення. Однак вартісна оцінка дещо однобічна, оскільки не враховує територіальне диференційованих властивостей природних ресурсів.
А. А. Мінц пропонує як економічну оцінку природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та їхніх джерел на продуктивність суспільної праці. Нерівномірність їх просторового розподілу потребує врахування різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. Критерієм оцінки пропонується вважати порівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої і уречевленої праці. Враховуючи це, показниками економічної оцінки повинні бути виражені в собівартості, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат. Залежно від практичних запитів доцільно виробити кілька критеріїв економічної оцінки: елементна оцінка окремих джерел природних ресурсів; оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів; оцінка природних умов життя або виробництва.
Послідовники академіка С. Г. Струмиліна оцінку природних ресурсів пов'язують із витратами на освоєння і відтворення їх. Ряд учених, і серед них Л. В. Канторович, В. С. Нємчинов, М. П. Федоренко, вважають, що показниками економічної оцінки природних ресурсів є диференційована рента, диференційований доход, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. М. М. Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найрезультативнішим слід вважати метод витрат. Під останнім вважають величину граничних, з погляду народного господарства, витрат на одиницю приросту продукції в певному районі на певному відрізку часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від певного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.
Таблиця 2.1
Компонентна структура потенціалу земельних ресурсів в економічних регіонах і
На початок 2006р. площа сільськогосподарських угідь становила 40,7 млн. га, у тому числі 32,2 млн. га ріллі. Впрододовж останніх п'яти років площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 178 тис.га (ріллі - на 285 тис.га), переважно з переведенням у категорію несільськогосподарських угідь, виходячи з екологічних міркувань та завдяки здійсненню земле охоронних заходів. Частково землі відводилися різним землекористувачам для несільськогосподарської діяльності. Ці вилучення зумовили деяке зниження освоєності земельного фонду і сільськогосподарських угідь.
У сільському господарстві України використовується 16 507, 8 тис. га орних земель, з них 7223 тис. га середньо - і 293 тис. га сильно дефляційно небезпечних, у тому числі 1515 тис. га еродованої ріллі. Водна ерозія має місце на площі 10 583 тис. га ріллі, з якої 2238 тис. га ріллі, з якої 2238 тис. га середньо- і 477 тис. га сильнозмиті орні землі. Очевидно, що не тільки з екологічних, а й з економічних міркувань орні землі, що піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, доцільно трансформувати в інші угіддя (сіножаті, пасовища) або заліснити з метою зменшення деградації та екологічно оздоровлення довкілля, включаючи водойми.
Одним з найважливішим показників, що характеризують наявність придатних для ведення сільського господарства земель, є землезабезпеченість (площа продуктивних земель у розрахунку на душу населення). Впродовж 35 років у зв'язку зі збільшенням чисельності населення і зменшенням площі угідь землезабезпеченість в Україні знижувалась.Серед європейських країн за рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями Україна посідає друге місце. Площа сільськогосподарських угідь на душу населення в середньому по Європі становить 0,43 га, в Україні 0,84, площа ріллі в Європі та світі становить 0,24 га на душу населення. Отже, Україна належить до найбільш земле забезпечених країн світу. Однак продуктивні землі слід використовувати ефективно та оберігати від розбазарювання і шкідливих впливів, що руйнують грунти і знижують їхню родючість, оскільки у багатьох випадках втрачені для використання в аграрному виробництві площі не відновлюються, а відтворення корисних властивостей грунтів потребує великих витрат.