Розміщення земельних ресурсів України
Найбільш ефективними заходами по розсолонцюванню та, відповідно, поліпшенню агрофізичних властивостей солонців і сильно-солонцюватих грунтів є меліоративна плантажна оранка на глибину 60 см, яка сприяє виорюванню на поверхню карбонатів кальцію та гіпсу. Це зумовлює витіснення з увібраного комплексу солонців натрію та заміщення його кальцієм. Таке механічне руйнування щільного солонцевого горизонту і хімічна самомеліорація (заміщення натрію кальцієм) приводить до різкого поліпшення водно-фізичних властивостей грунту і підвищення урожайності сільськогосподарських культур. В добре промитих засолених грунтах реакціях ґрунтового розчину стає нейтральною і навіть кислою, відсутні легкорозчинні солі, підвищується їх потенціальна родючість.
Ґрунтовий покрив, як уже відмічалося, тісно взаємопов'язаний з іншими елементами природного середовища, і його особливості найбільш рельєфно проявляються у різних природних зонах.
Розташована на півночі України Зона змішаних лісів збігається з Поліссям. У його межах переважають дерново- слабо- та середньо-підзолисті грунти: на них припадає близько 60% усієї території зони. Ці грунти в більшості оглеєні та відносно бідні поживними речовинами. Розораність названих грунтів досить висока. Друге місце (20% території) посідають дернові та лучні грунти, розташовані на знижених ділянках рельєфу, їх використовують переважно як сіножаті та пасовища. Близько 10% площі Полісся припадає на торфовища та торфо-болотні грунти. Усі вони, як відомо, характеризуються підвищеною зволоженістю та кислотністю ґрунтового розчину.
Великою строкатістю ґрунтового покриву відрізняється Лісостепова зона України, де його формування проходить переважно на лесових породах. Переважають сірі та темно-сірі опідзолені грунти, а також типові, опідзолені, рідше реградовані чорноземи; деколи зустрічаються галогенні (солонцюваті) грунти. Найбільш родючі чорноземи знаходяться на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, а також на Лівобережжі Дніпра.
У південній частині України значна площа припадає на звичайні чорноземи (понад 20% усієї території Степової зони). Потужність гумусового шару цих грунтів, що займають північну частину Степу, відносно невисока. Південна частина зони вкрита різновидами південних чорноземів. На території, яка безпосередньо прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові грунти, рідше каштанові. Практично всі грунти південної частини Степу солонцюваті, а нерідко і засолені. Окремими плямами в Степу зустрічаються солонці та солончаки.
У зоні Карпат (передгір'я Закарпаття та Притисенська низовина, Прикарпаття, а також власне Українські Карпати) переважають бурі лісові та дерново-буроземні грунти. У гірських районах спостерігається чітко виражена вертикальна поясність у розміщенні ґрунтового покриву.
У лісостеповій частині Гірського Криму зустрічаються в основному чорноземи та сірі лісостепові малопотужні шебнисті ґрунти, а також буроземи. Південні схили, що круто обриваються до Чорного моря (Головна гряда), вкриті коричневими і коричнево-червоними ґрунтами.
У цілому ґрунти України характеризуються винятково високою природною родючістю. Переважають різновиди чорноземних грунтів, а серед них- найродючіші типові чорноземи, звичайні чорноземи і південні чорноземи (ці грунти відповідно займають 18,1; 27,7 та 8,9 % загальної площі орних земель держави). Майже 10 % орних земель припадає на опідзолені та реградовані чорноземи, близько 6 %- чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних лордах, чорноземи на супіщаних і піщаних лордах, лучно-чорноземні грунти. Значні площі припадають на дерново-підзолисті (близько 7 %), опідзолені (5 %) і сірі лісові (6,7 %) грунти, які характеризуються відносно високою природною родючістю. Поширені також каштанові (близько 9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди грунтів.
Ґрунтовий покрив України сприяє, при науковому обґрунтованому введенні землеробства, розвитку високопродуктивного сільськогосподарського виробництва отриманню високих і стабільних урожаїв.
Розділ 2
Економічна оцінка земельних ресурсів
Багатоцільовим ресурсам (площі лісових, сільськогосподарських, рекреаційних угідь, землі промислового та іншого несільськогосподарського призначення, водойми) характерна зростаюча конфліктність між природокористувачами та пошуком найкращого багатостороннього використання. Завдання вибору оптимального використання багатоцільового ресурсу або виділення найбільш ефективних одноцільових ресурсних джерел вирішується за допомогою економічного оцінювання природних ресурсів.За минулі роки в країні досягнуто великих успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення і властивості окремих їх видів і родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності територіальної організації. Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми економічної оцінки.