Бобові та зернобобові культури
Технологія вирощування.
Місце в сівозміні. Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою у сівозміні. Вона самосумісна, проте монокультура виключається. Повертати її на попереднє місце рекомендується не раніше, як через два роки. Як для попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатні попередники — інші зернобобові культури й багаторічні бобові трави (живителі тих самих збудників кореневих гнилей) і культури — живителі збудників склеротінії, такі як соняшник або капустяні культури. Частка культур, сприйнятливих до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак), у сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо, щоб попередники залишили чисті від збудників поля. В районах із достатнім вологозабезпеченням в 7-10-пільних польових сівозмінах під сою відводять одне поле. Соя — цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання її не в усіх регіонах дає змогу вирощувати після неї озимі культури.
Сорти. В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати лише сорти ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов’язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість дня, ніж середньостиглі й особливо пізньостиглі.
. Обробіток ґрунтуМета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітків ґрунту такі ж самі, як і в інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування та від загального рівня культури землеробства, наприклад ступеня забур’яненості полів. Так, у межах основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур’янами проводять поліпшену зяблеву оранку (2-3 дискування й осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту (літня оранка та 1-2 культивації для знищення сходів бур’янів). За наявності на полях коренепаросткових бур’янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який полягає у лущенні дисковими і лемішними знаряддями й наступній глибокій оранці на глибину 30-32 см при появі масових сходів бур’янів. При короткому післязбиральному періоді проводять лущення стерні й наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля.
Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вибаглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починають із боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, райборінками, шлейф-боронами при настанні фізичної спілості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до напрямку оранки в 1-2 сліди.
На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур’янами або падалицею полях і за тривалої холодної весни необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см із наступним прикотковуванням. Останнє підвищує температуру посівного шару на 1,5-3°С і стимулює проростання бур’янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.
Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскорізальними лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейф-боронами чи комбінованими агрегатами типу "компактора". Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації й нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об’ємній масі 1,10-1,25 г/см3. Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна і була без каміння, оскільки низьке розміщення бобів потребує при збиранні низького зрізу. Висота гребенів і глибина борозен не повинна перевищувати 4 см.Удобрення. Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Виносить (усереднені дані) з урожаєм 5-7,3 кг N на ц; 1,4-1,9 — Р2О5; 2,86-2,9 — К2О; 0,86-1 — MgO; 2,1 — СаО; 0,4 — S кг/ц. Від сходів до цвітіння засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% — фосфору і 7,6-9,4% калію від загального споживання за вегетацію. Найбільше споживає елементів живлення під час цвітіння, формування бобів, на початку наливання зерна — відповідно 57,9-59,7%, 59,4-64,7% і 66-70%; від початку наливання зерна до кінця дозрівання — відповідно 33,7-36,3%, 30,6-36, і 18,9-26,4%. В азотному живлені критичний період для сої — 2-3тижні після цвітіння; у фосфорному — перший місяць її життя.
За недостатньої кількості в ґрунті рухомих форм мінеральних речовин особливо добре реагує на диференційоване роздрібнене внесення добрив під основний обробіток, при сівбі й у підживлення. До 70% загального споживання азоту забезпечує себе біологічною фіксацією його з повітря симбіотичною діяльністю з бульбочковими бактеріями. За нормальних умов для діяльності бульбочкових бактерій не потрібні азотні добрива. На бідних на гумус ґрунтах і при недостатньому рості рослин можна після ґрунтової діагностики внести 30-40 кг N на га. Потребу в азотному підживленні визначають за розвитком бульбочок на кореневій системі: якщо їх мало (менше п’яти на одну рослину) і вони сірі всередині, то необхідно підживити, якщо бульбочок багато й вони великі, з рожевою м’якоттю -азотфіксація відбувається активно і підживлення не потрібне. Фосфорні та калійні добрива застосовують залежно від ґрунтових запасів елементів живлення (табл. 5.6 ).