Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему
В межах суспільного способу виробництва найважливішими загрозами є конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності, передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами економічної власності, потребами у розвитку науки і економічною власністю, катастрофічно низький рівень розвитку економічної інфраструктури (доріг, водопроводів тощо), і соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я та ін.), мізерний рівень доходів переважної більшості населення, формування застарілого суспільного способу виробництва взірця початку ХХ ст. та ін.
Внутрішніми загрозами економічної безпеки в межах господарського механізму є домінування ринкових важелів саморегулювання економіки, переважання адміністративних серед державних важелів, ігнорування урядом вимог більшості економічних законів (передусім пропорційного і планомірного розвитку, законів вартості, одержавлення економіки та ін.), хибна податкова політика (що виражається зокрема, у необґрунтованому зниженні податків на кланово-номенклатурпну еліту), майже повна відсутність конструктивної структурної політики (що виявляється у зростанні питомої ваги енергомістких, екологічно брудних виробництв), інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної, цінової, антиінфляційної, промислової, соціальної, та інших форм політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного розвитку людини.
В межах економічного способу виробництва Україні загрожують низькі темпи економічного зростання ( а в 90-х - високі темпи падіння промислового та сільськогосподарського виробництва), високі темпи інфляції, значна частка тіньової економіки (близько 50%), гігантський державний борг (який з урахуванням невиплат трудових заощаджень складає понад 130 млрд. гривень, а без них 23 млрд.грн.), зовнішній борг (у 2000 році перевищував 14 млрд. дол.), катастрофічно низька конкурентоспроможність країни, відсутність національного економічного демократичного планування та ін.Основними зовнішніми економічними загрозами для існування України є прихований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (передусім МВФ) та окремих країн (насамперед США) у проведенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики, а отже відсутність власної моделі соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до втрати значної частини внутрішнього ринку (у 1993 році потенціал внутрішнього ринку становив 74%, у 1999 році - менше 35%), значна енергетична залежність від одного джерела, не входження країни у справедливі економічні союзи в епоху інтенсивної інтернаціоналізації економічних систем та ін.
Серед названих декількох десятків внутрішніх і зовнішніх економічних загроз (а крім них, є соціальні, політичні, правові, військові, психологічні та ін.) необхідно спочатку вирішити найнебезпечнішу, оскільки механізм забезпечення економічної безпеки передбачає певну послідовність використаних інституційними та організаційними структурами методів, способів, конкретних дій щодо послаблення, а відтак і повного усунення таких загроз.
Такою найнебезпечнішою загрозою є соціально-економічна діяльність самої держави в інтересах кланово-номенклатурної еліти, ігнорування при цьому інтересів переважної більшості населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ. Це здійснюється всупереч Конституції України, де основною цінністю названо людину. Водночас процес наростаючої деградації людини відбувається на тлі масового тиражування гасел про діяльність всіх гілок влади в інтересу її добробуту. Можна стверджувати, що чисельність таких прокламацій, гасел, захисників інтересів простого народу знаходиться в прямо-пропорційній залежності від посилення рівня його знедоленості.
Замість мети побудови справедливого суспільства в СРСР такою метою в Україні проголошується розбудова незалежної держави. І наша держава насправді стаю все більше незалежною від інтересів власного народу і все залежнішою від інтересів нової української буржуазії, кланово-олігархічних структур, які казково збагатились на розкраданні створеної працею багатьох поколінь власності, а також від іноземного капіталу. В день дев’ятої річниці проголошення незалежності України наводились дані соціологічних опитувань про те, що лише 7,5% респондентів відповіли позитивно на запитання, що дала їм незалежність? У зв’язку з цим хочу навести такі актуальні і для сьогодення слова І.Я.Франка: “Незалежність політична взагалі нічого не значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи прусака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само, як росіянин і прусак, лише про самих себе, а не про благо народу?…Доки не подамо народові надію на соціальну реформу, тобто на поліпшення його матеріального існування, він не стане всім гуртом по виборенню своєї і нашої політичної незалежності. Треба забезпечити його передусім хлібом і всіма плодами його праці, а тоді жодна сила, жодна навала не запряже наш народ в ярмо неволі, не позбавить незалежності. Іншого способу немає” [10].
2.2. Основні шляхи подолання кадрової небезпеки.