Виробничі ресурси та спеціалізація сільського господарства

Основними машинами сільське господарство забезпечене лише на 45 – 60%. Крім того, відсутність коштів на закупівлю запасних частин не дає можливості виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки, тому готовність останньої до відповідних сезонів польових робіт знизилася за аналізований період від 93 до 75%, зокрема зернозбиральних комбайнів – від 82 до 50%. Через технічні несправності не використовується четверта частина тракторів і комбайнів. Понад 80% техніки, що залишилася в господарствах, відпрацювала понад нормативний строк експлуатації.

Внаслідок зносу за період з 1990-го по 2001рік списано більш як 75 тис. тракторів, близько 20 тис. зернозбиральних комбайнів, десятки тисяч одиниць іншої сільськогосподарської техніки. На заміну списаної техніки за останні п’ять років сільськогосподарськими підприємствами зони придбано лише 4250 тракторів і 2100 зернозбиральних комбайнів.

Зменшення кількісного складу техніки та зниження рівня її готовності призвели до підвищення в 1,5–2,0 рази навантаження на трактори, зернозбиральні комбайни та інші машини Це призвело до розтягування строків виконання робіт, порушення вимог агротехніки і втрат урожаю.

Важливу роль у формуванні збалансованої структури основних засобів сільського господарства та аграрно-промислового комплексу в цілому відіграє інвестиційна політика. Загальний обсяг капіталовкладень підприємств і організацій усіх форм власності зростав до 1991 року, а у 1996-му їхній обсяг скоротився більш як у два рази. Тенденція зменшення інвестицій в основний капітал зберігалася до 2000 року по всіх напрямах витрат: будівництво й обладнання тваринницьких приміщень, введення в експлуатацію меліорованих земель та потужностей для зберігання продукції.Обсяги інвестицій в основний капітал сільського господарства Лісостепу з 1991 року різко скорочувалися: у 1995 році порівняно з 1990-м у 8,5 раза, а в 2000 році порівняно з 1995-м – у 2,7 раза. Введення в дію зерно-насіннєсховищ за 11 років зменшилося в 10,8 раза, сховищ для картоплі, овочів і фруктів - у 40 разів, силосних та сінажних споруд – у 250 разів. Механізовані склади для зберігання добрив і пестицидів практично не вводяться в дію. Не вводяться у дію меліоровані землі, не експлуатуються раніше спорудженні меліоративні системи. Істотно зменшилося введення в дію виробничих потужностей для переробки сільськогосподарської сировини.

Інвестиції в аграрний сектор за рахунок усіх джерел фінансування не забезпечують навіть простого відтворення основних засобів. Особливо погіршилася ситуація у будівельному підкомплексі, який є важливою складовою інвестиційного процесу. Діяльність будівельних організацій практично паралізовано. Необоротно втрачено більше половини будівельних потужностей, а кадровий потенціал скоротився на 80%.

Лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси на початку 90х років змінила вартісні параметри основних виробничих засобів, їхні абсолютні та питомі розміри. Значне підвищення вартості основних засобів промислового виробництва, поглиблення нееквівалентності обміну сільськогосподарської та промислової продукції зумовили спад інвестиційної активності, подовження строків їх оновлення, підвищення ступеня зносу, сповільнення темпів науково-технічного прогресу.

Важливим фактором інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, формою суспільного поділу праці в аграрному секторі економіки є раціональне розміщення сільського господарства, тобто розподіл виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції по території країни. Доцільність розміщення сільського господарства зумовлюється природними й економічними факторами, які певною мірою сприяють виробництву ти чи інших видів продукції. Оскільки для розвитку рослин необхідні відповідні умови – склад та якість ґрунту, температурний режим, кількість опадів, - комплекс цих факторів і визначає природне середовище - основу розвитку сільського господарства.

Завдання раціонального розміщення сільського господарства – розподіл галузей і культур по території країни з метою найефективнішого використання природних та економічних умов, запобігання нераціональним перевезенням сільськогосподарських продуктів для потреб населення і промислової переробки, забезпечення комплексного розвитку сільського господарства, за якого в необхідних пропорціях поєднуються різні галузі з переважним розвитком головної з них. При розміщенні сільського господарства дуже велике значення має вибір сільськогосподарських культур, які повинні відповідати принаймні двом вимогам: по-перше, максимально використовувати родючість ґрунту та інші природні умови даної території, по-друге, ефективно поєднуватися між собою й з іншими галузями господарства, результатом чого і є створення раціонального сільськогосподарського комплексу.

Розміщення визначається обсягом виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції в певних регіонах, їхньою питомою вагою у валовому виробництві цієї продукції в масштабах країни. Раціональне розміщення сільського господарства - важливий фактор збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення ефективності використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів Воно тісно пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу. З одного боку, досягнення останнього сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, збільшенню обсягів виробництва продукції, зростанню продуктивності праці, зниженню собівартості одиниці продукції, а з другого – раціональне розміщення потребує випереджаючого розвитку техніки, технології, дає поштовх для розвитку багатьох галузей промисловості, які певною мірою пов’язані з сільським господарством.