Виробничі ресурси та спеціалізація сільського господарства

Найшвидшими темпами чисельність сільського населення скорочувалося за аналізований період у Сумській, Хмельницькій та Вінницьких областях – відповідно на 46, 43 і 42 %, а найповільнішими – в Чернівецькій (3,8%), Тернопільській (27,4%) і Харківській (29,2%) областях. У результаті чисельність сільського населення в Лісостепу України на початок 2001 року становила 5 млн 912,8 тис. чоловік. Найбільше сільського населення проживає у Вінницькій (922,1 тис. чоловік.) та Київській (744,8 тис. чоловік.) областях.

Щорічне абсолютне й відносне зменшення чисельності сільського населення у досліджуваній зоні, як і в Україні загалом, є наслідком недоліків у використанні досягнень науково-технічного прогресу та антисоціальної стосовно селян аграрної політики. Впродовж більш як 80 років село було і залишається не тільки економічним, але й демографічним донором міст України та республік колишнього Радянського Союзу, а в останні роки ще й країн далекого зарубіжжя.

Лісостепу (на початок року)Мігранти села – переважно люди активного віку, в основному молодь, у процесі відпливу виносять із сільськогосподарського та інших виробників АПК робочу силу й одночасно переносять із села в місто потенційну народжуваність, демографічний потенціал.

Міграція населення із села в місто, як і міграція його з міста в село, природний процес. Але негативним у ньому є те, що велика частка мігрантів із села – людей молодого віку – призводить до порушення необхідного статево-вікового складу сільського населення та погіршення якісної характеристики робочої сили сільської місцевості. До того ж міграція сільського населення посилюється через незадовільні соціально-побутові умови життя у багатьох селах.

Інтенсивний відплив сільської молоді через незадовільні умови трудової діяльності й проживання в сільській місцевості активізував негативні демографічні процеси. Зростає кількість розлучень, зменшується кількість – шлюбів та народження дітей у селах. Водночас смертність і старіння сільського населення набули небачених темпів. Зумовлена цим кризова демографічна ситуація звузила природну основу відтворення жителів села, спричинила погіршення їхніх якісних параметрів і зниження трудового потенціалу, особливо зайнятих в аграрній сфері.

Аналіз свідчить, що абсолютне скорочення чисельності сільських жителів у Лісостепу відбувається, головним чином, внаслідок інтенсивного зменшення їхньої демографічної основи – дітей віком до 15 років. Протягом 1970 – 2001років кількість їх скоротилася більш, як на третину; на третину зменшилася кількість осіб працездатного віку, майже кожний третій житель села – пенсіонер за віком. Таким чином, структурно-динамічні зміни чисельності сільського населення досліджуваної зони відбуваються у двох протилежних напрямах: з одного боку, зменшується кількість дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з другого - зростає кількість пенсіонерів (табл.1.7.). Отже, сільське населення швидко старіє, звужується демографічна основа його відтворення. До того ж темпи цих динамічних змін набули стабільного, тенденційного характеру.

працездатного віку по областях Лісостепу (на 1000 чоловік працездатного віку припадає непрацездатних)

Абсолютне скорочення чисельності сільського населення призводить до обезлюднення і руйнування поселенського потенціалу Лісостепу. Протягом 90–х років лише в Харківській області призупинили своє існування понад 90 сільських населених пунктів. Основною складовою економічної кризи у сільській місцевості Лісостепу є різке зниження народжуваності. За 1990 – 2001роки абсолютна кількість народжених зменшилася на 47 тис. чоловік, або на 36%.

Основна причина зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення сільського населення, полягає в тому, що задоволення тут потреби у дітях, материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя. Якщо врахувати, що кожний третій селянин знаходиться за межею бідності, працівники аграрної сфери одержують заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму, і сучасний рівень існування селян зведений до елементарного виживання, ситуацію з народжуваністю в сільській місцевості можна розглядати як кризову.

Економічні причини зниження народжуваності селян криються у виробничій сфері, насамперед у сфері праці. Та частина національного доходу, яка використовується на особисте споживання, навіть у некризових умовах не відшкодовувала необхідних витрат сім’ї на утримання не тільки третьої, але й навіть другої дитини. Тому сім’я з дітьми економічно не забезпечувалася, рівень життя її був нижчим, від соціально необхідного. За роки соціально-економічної кризи ситуація погіршилася, на що селянство відреагувало інтенсивним зниженням народжуваності.