Виробничі ресурси та спеціалізація сільського господарства

За період проведення земельної реформи як складової аграрних перетворень на селі здійснено роздержавлення земель і передачу їх у власність недержавних сільськогосподарських підприємств, проведено грошову оцінку та паювання сільськогосподарських угідь, видано селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Цим було створено умови для реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового типу на базі приватної власності на землю.У зв’язку з роздержавленням і приватизацією земель скоротилася їхня площа у державній власності й збільшилася у приватній власності громадян. Якщо у 1990 році власність на землю в Україні була повністю державною, то на початок 1996-го вона зменшилася майже на 40%, а на початок 2002 року - на 49,7 %.

У всіх власників землі та землекористувачів в Україні на початку 2002 року налічувалося 41 817 тис. га сільськогосподарських угідь, із них у товаровиробників – 31 675,7 тис. га, або 75,7%. Частка Лісостепу в загальній площі сільськогосподарських угідь та ріллі становила відповідно 34,8% і 36,2%. Питома вага сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі Лісостепу сягала 73,3%, серед яких 80,8% припадало на ріллю.

Найбільша площа сільськогосподарських угідь зосереджена в Харківській (2423,5 тис. га), Полтавській (2185,7 тис. га) і Вінницькій (2018,9 тис. га) областях, а найменша – у Чернівецькій (473,7 тис. га) і Тернопільській (1054,9 тис. га) областях (табл.1.5.).

зоні

Найвищий рівень розораності сільськогосподарських угідь у Черкаській та Вінницькій областях - відповідно 87,8 і 85,7%, а найнижчий – в Чернівецькій і Сумській областях – 71,6 і 72,9%.

Водночас висока розораність земель Лісостепу не сприяє інтенсивному веденню сільськогосподарського виробництва. Адже використання деградованих і малородючих ґрунтів у складі орних земель призводить до прямих збитків.

Порівняно з 1996 роком площа сільськогосподарських угідь зменшилася в 2001 році у товаровиробників Лісостепу на 1161,2 тис. га, а ріллі – на 826,8 тис. га. Такі зміни відбулися внаслідок передачі земель у власність та надання в користування громадянам для ведення особистого підсобного господарства, відведення для несільськогосподарських потреб.

Одним із досягнень земельної реформи є розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, городництва. Ця категорія землеволодінь займає 1777,4 тис. га сільськогосподарських угідь і в сучасних умовах домінує в зоні Лісостепу щодо забезпечення населення основними продуктами харчування. Проте не слід переоцінювати успіхи підсобного сільськогосподарського виробництва, особливо в перспективі. Адже ці господарства дуже дрібні, базуються переважно на ручній праці. Лише незначна їх частина з часом може трансформуватися у товарні виробництва. Крім того, збільшення площ цієї категорії господарств не забезпечило адекватного зростання обсягів виробництва.

У сільському господарстві поряд із землею і засобами виробництва необхідним виробничим ресурсом, як і в інших галузях економіки, є праця. Носіями здатності працювати виступають трудові ресурси. Соціальну їх суть становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну – робочий час, необхідний для виконання суспільно корисної праці.

Потрібно розрізняти поняття “трудові ресурси” і “робоча сила”. Трудові ресурси – ширше поняття, що включає деяку частину запасів праці, яка не бере участі в процесі виробництва. Вони складаються з таких категорій людей: фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної діяльності, включаючи домашнє та підсобне господарство; непрацюючі люди працездатного віку; зайняті професійною підготовкою.

Соціальну природу суспільства визначає робоча сила, що реально функціонує в процесі виробництва; це основна частина трудових ресурсів. Решта становить потенційну робочу силу, яка може брати участь у виробництві продуктів та наданні послуг.

Формування і використання трудових ресурсів у сільському господарстві має свої особливості. З розвитком продуктивних сил абсолютно зменшується чисельність працівників у галузі.

Природною основою формування трудових ресурсів сільського господарства є сільське населення (табл.1.6.). За 1970 - 2000 роки, його чисельність зменшилася в Україні на 5,7 млн. чоловік, або на 26,5%, а у Лісостепу - на 3,2 млн. чоловік, або на 35,1%.