Київський соціально-економічний район
В умовах територіальної єдності в районі сформувались певні відмінності між окремими її частинами, що дозволило виділити на його території обласні підрайони та їх комплекси. Кожному з них притаманні свої природні, історик-географічні та соціально-економічні особливості розвитку та функціонування. Але між цими складовими спостерігається чітка відміна – якщо Київський обласний комплекс характеризується одним з найвищих показників комплексності в Україні, то для Чернігівського та Житомирського комплексів характерним є низькій рівень економічного розвитку, що пов’язано з негативними сторонами сусідства з столичним обласним реґіоном.
Київська обласна агломерація - одна із найскладніших елементів територіальної структури країни. Вона характеризується складною галузевою структурою господарства. В її складі виділяються машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість. Агломерація має чітко виражений моноядерний характер. Центром агломерації є м. Київ (населення 2,56 млн. осіб), де зосереджено 4/5 усіх підприємств та виробляється 3/4 обсягу промислової продукції агломерації. Київ сплачує до бюджету держави більше, ніж будь-який інший регіон країни. Це важливий центр фундаментальних наукових досліджень, освіти й культури світового рівня. До Київської агломерації входять також міста Бровари, Фастів, Васильків, Бориспіль, Ірпінь, Вишгород, Боярка та ін. Загальна чисельність мешканців складає 3 млн. осіб.
Житомирське-Бердичівський - формується як територіально-виробничий комплекс, розміщений у південно-західній частині району. Провідні галузі промисловості - машинобудування, легка, харчова, будівельних матеріалів та деревообробна. Найбільшими центрами є Житомир (298 тис. жителів) та Бердичів (92 тис. жителів).
Проблеми та перспективи розвитку району
Перед Київським соціально-економічним районом стоїть низка проблем подальшого розвитку, що мають соціально-, еколого- і політико-географічне спрямування.
Першочергову роль в районі має екологічна проблема, що нерозривно пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС. Оскільки практично весь район попав під вплив радіоактивних викидів, в зоні високого забруднення проживає понад 3 млн. осіб, важливо забезпечити наукове вивчення нової екологічної, природо ресурсної, демографічної і соціально-економічної ситуації на даній території і обґрунтувати концепцію її розвитку в майбутньому. Хоча з грудня 2000р. і припинила функціонувати атомна станція, але підтримка програми “Укриття” і дальше вимагає значних витрат.
До еколого-географічних проблем належать: вивчення напрямів та інтенсивності процесів самовідновлення природи Чорнобильської зони після припинення традиційної господарської діяльності; обґрунтування комплексного моніторингу території забруднення з метою слідкування за динамікою радіаційної обстановки і попередження небажаних наслідків. Важливо оцінити придатність окремих видів ресурсів для їх використання у господарській діяльності та побуті. Передусім це стосується ресурсів питної води, земельних та лісових угідь.В районі Українського кристалічного щита, а це Житомирська і частина Київської областей, виходять на поверхню або залягають близько до поверхні породи з підвищеною радіоактивністю. За цих умов додаткова радіоактивність робить ці території дуже небезпечними.
В господарському комплексі пріоритет має надаватись в першу чергу вже розвинутим галузям промисловості – харчовій та легкій. Зокрема слід збільшити обсяги виробництва паперу та картону в напрямку підвищення якості продукції – крейсування, тиснення, ламінування. Більших інвестицій вимагає лляна промисловість, що дасть можливість збільшити кількість прядіння лляної пряжі. Нині, в умовах значного послаблення контролю з боку держави, продукція цих галузей не витримує конкуренції із зарубіжною переважно з об’єктивних причин (застаріле обладнання, висока собівартість продукції. Зрушення можливі лише за умови технічного переоснащення виробництва.
Поглиблення реформування сільськогосподарського виробництва вимагає розв’язання багатьох суміжних питань. Вже найближчим часом передбачається організувати на території кожної громади діяльність бодай одного підприємства по кожному з наступних 5 напрямів: обслуговуючі кооперативи; заготівельно-переробні підприємства; агромагазини з відповідною дорадчою службою; підприємства племінно-селекційної роботи; торгівельні заклади. Дуже важливе завдання полягає у тому, щоб знайти інвестиційні ресурси для завершення будівництва, реконструкції виробничих об’єктів. Ці питання можуть бути розв’язаними як за рахунок продажу земельних ділянок, так і об’єктів незавершеного будівництва.
Література: