Київський соціально-економічний район

В деяких схемах соціально-економічного районування Київський соціально-економічний район досить часто називають ще й Столичним, що цілком обґрунтовано, у зв’язку з розташуванням тут столиці України – м. Києва. Окрім столичного обласного реґіону, до складу району входять також Житомирська та Чернігівська області, що разом охоплюють територію 89,9 тис. км2, що складає 14,9% площі України. Тут проживає 4407,4 тис. осіб (з м. Києвом – 7002,1 тис. осіб).

На території району розташовується 50 міст, 104 селища міського типу та 70 адміністративних районів.

Столичний, притягальний статус території суттєво відображається на його господарському розвитку. За валовою сільськогосподарською продукцією та ефективністю її виробництва район посідає вагоме місце в державі. Частка її виробництва в загальнодержавному показнику складає 10,5%. Тут зосереджено 15% вартості основних виробничих фондів України. Район, за рахунок розташування столиці, концентрує до 30% вищого кадрового потенціалу країни, характеризується значним соціальним потенціалом та високим освітньо-кваліфікаційним рівнем працездатного населення.

Географічне положення

Район практично повністю розташовується в зоні мішаних лісів України, займаючи північно-центральну частину держави. Район безпосередньо контактує з Центральним та Подільським соціально-економічними районами на півдні, з Волинським на півночі та Північно-Східним соціально-економічними районами на сході.

Київ як столиця зумовлює сучасне транспортно-географічне положення району. До неї сходяться залізниці, автомагістралі, річкові шляхи. Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.

Щодо негативних сторін, то вони є досить опосередкованими. Через адміністративно-регулятивні зв’язки сюди в межах України спрямовуються основні транспортні шляхи зі сходу (залізниці Ростов-на-Дону – Донецьк – Дніпропетровськ – Київ, Волгоград – Луганськ – Харків – Київ, Суми – Київ, автомобільні магістралі Донецьк – Дніпропетровськ – Полтава – Київ, Ростов-на-Дону – Харків – Київ), заходу (залізниці та автомагістралі Будапешт – Львів – Київ – Краків – Льві – Київ, Варшава – Львів – Київ) та півдня (залізниці та автомагістралі Сімферополь – Запоріжжя – Дніпропетровськ – Київ – Москва, Одеса – Київ – Москва, Херсон – Миколаїв – Черкаси – Київ – Санки-Петербург), підтримуючи зв’язки практично з усіма реґіонами України. Потужна водна артерія Дніпро також дає району непрямий вихід до моря.

Історико-географічні передумови формування території району і його господарства

Територія Київського соціально-економічного району виходячи з вигідних сторін свого географічного положення та сприятливих кліматичних і природних умов була заселена дуже давно. Саме ця територія була центром одного з найбільших східнослов’янських племен – полян, які були наступниками трипільців та антів – автохтонного населення сучасної території України. На межі V – VI ст. тут виникає укріплене городище – Київ, навколо якого швидко розростається місто. Незабаром все Подніпров’я вкривається містами – Переяслав, Чернігів, Коростень, Любеч, Овруч, Новгород, Канів, Корсунь. На той час вони стали центрами ярмаркарства та ремесел, державного управління.

За всю свою історію Київ не втрачав статусу культурної та історичної столиці України. В ХХ ст. він спочатку був офіційним центром Української Народної Республіки, а дещо пізніше, з 1924р. став центром Української Радянської Соціалістичної Республіки. Безумовно, розвиток території в межах одних політико-адміністративних утворень позитивно вплинув на комплексність її розвитку. Провідним в його структурі є промислове виробництво при недостатньо розвиненому сільському господарстві.

Реґіон до сьогоднішнього дня відіграє столичну роль в економіці України, що в значній мірі визначає особливості його розвитку.

Населення і працересурсний потенціал

У Київському соціально-економічному районі, разом з столицею, проживає понад 7 млн. осіб, або 14,4% населення України. Його чисельність поступово зменшується внаслідок погіршення демографічної ситуації. Це виявляється передусім у зниженні показників природного приросту населення. В 2002р. він був найнижчим у Чернігівській (-12,4˚/˚˚); Київській та Житомирській областях — відповідно -7,7 ˚/˚˚(без Києва) та -5,9 ˚/˚˚. Це наслідок значного зменшення показників народжуваності та збільшення смертності людей, особливо в сільській місцевості, що поступово призводить до депопуляції сільського населення. Коефіцієнт природного приросту сільських жителів у районі найнижчий в Україні.