Міське та сільське населення України
Найбільш інтенсивно скорочувалася кількість сільських жителів в областях колишнього Донець¬ке-При дніпровського економічного району, особли¬во в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1970-1989 pp. чисельність сіль-ського населення в колишньому Донецько-Придніпровському економічному районі зменшилася при¬близно на 10% в Сумській і Полтавській облас¬тях — відповідно майже на 15 %.
Чисельність сільського населення в колишньому Південно-Західному районі за 1970-1989 роки зни¬зилась більше ніж на 10%. Тим часом тут мали міс¬це значні територіальні відхилення. У групі об¬ластей західної частини України чисельність сіль¬ських жителів практично збереглася на рівні 1970 р. Окрему групу становлять північно-західні області, де сільське населення скорочувалося дещо повіль¬ніше, ніж у цілому по економічному району. Що стосується областей центральної частини По¬лісся і Поділля, то тут чисельність сільського населення знизилася найбільш — на 20-25 (за винятком Київської обл., де це скорочення становило близько 12%.
За 1970-1989 роки практично не зменшилась кількість сільських жителів колишнього Півден¬ного економічного району, а в таких його об-ластях, як Кримська і Херсонська, воно навіть помітно зросло.
Не зупиняючись на регіональних особливос¬тях чисельності населення різних розмірних катего¬рій сільських поселень.
Показники дають досить пов¬ну картину територіальних відмінностей, що скла¬лися в зміні чисельності сільського населення республіки та областей, а також сільських насе¬лених пунктів різних розмірних категорій. Але вони не дають змоги повністю виявити найбільш стійкі розмірні категорії сіл, які можна прийняти за типові. Пояснюється це тим, що наведені показники не враховують масштабності змін у чи¬сельності населення в різних розмірних категорі¬ях сільських поселень. А це є конче необхід¬ним, оскільки в одних випадках може становити кілька тисяч чоловік, в інших — кілька сотень тисяч і більше. Тому однакова абсолютна величина при¬росту (або скорочення) чисельності населення в ре¬зультаті неоднакової частки цих величин серед усіх жителів буде виражатися різними показниками.Слід враховувати і те, що в перспективі чи¬сельність сільського населення також буде скоро¬чуватися. При визначенні найбільш масових розмір¬них категорій сільських поселень необхідно також враховувати реальні зміни, які відбудуться в сіль¬ському розселенні в умовах приватизації сільсько¬господарського виробництва. Такі корективи сприя¬тимуть виявленню випадкових залежностей.
З урахуванням викладеного для визначення стій¬кості різних розмірних категорій сільських посе¬лень доцільно використати інтегральну величи¬ну у вигляді коефіцієнта стійкості (перспективнос¬ті), який рекомендується визначати за фор¬мулою
де Н — питома вага жителів певних сільських поселень у загальній кількості сільського населення, %; Ті — інтенсивність зміни (за певний час) чисельності даного населення.
За цією формулою розраховано коефіцієнти стійкості відповідних вимірних категорій сільських населених пунктів як в цілому по Україні, так і по її областях.
Зрозуміло, що наведені коефіцієнти досить умов¬ні, тому що багатопланові і багаторівневі процеси сільського розселення важко відтворити в формалі¬зованому вигляді і дати їм однозначну кількісну оцінку. Та експериментальна перевірка показала, що вони забезпечують більш-менш правильну оцін¬ку, а крім того, дозволяють не враховувати по най¬більш крупних поселеннях випадкові, а по неве¬ликих поселеннях нетипові залежності.
Що в Україні найбільш висо¬кими коефіцієнтами стійкості характеризуються сільські поселення, в яких проживає 200-3000 чол. У середньому по республіці сума коефіці¬єнта стійкості наведених розмірних категорій її поселень становить 74,9, тоді як сума коефіці¬єнтів решти розмірних категорій населених пунк¬тів— тільки 16,3. В межах же вказаної розмір¬ної величини найбільш високою стійкістю виділя¬ється категорія сіл з кількістю жителів 5000-2000 і сумарним коефіцієнтом близько 25.
Названі коефіцієнти в різних областях мають свої особливості. Якщо в середньому по республіці сума вказаних коефіцієнтів для населених пунктів з числом жителів понад 3000 чол. становить 11,5, то в колишньому Південному економічному райо¬ні -16,8. Ще вищими показниками виділяються Одеська обл. (25,1) і Крим (21,4). Високий коефі¬цієнт стійкості крупних сіл фіксується також у де¬яких інших областях (Закарпатській 30,2; Чер¬німецькій -29,4; Запорізькій -27,1; Київській - 21,3; Івано-Франківській - 20). Трохи вище середньореспубліканських є коефіцієнти стійкості малих сіл у східній частині України.