Міське та сільське населення України
«Розукрупнення» сільських населених пунк¬тів — процес об'єктивний. Людність абсо¬лютної більшості сіл зменшилась насамперед у ре¬зультаті відпливу сільського" населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сіль¬ських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція на¬селення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з ма¬лих.
По-друге, спостерігаються значні міжобласні від¬мінності в розмірах сільських поселень. Більшість сіл з населенням до 50 чол. в 1989 р. було зосереджено в колишньому Донецько-Придніпровсько-му районі (близько 60% всіх такого розміру сіл України). Лише в Харківській, Сумській і Полтав¬ській областях кількість таких сіл складала близько третини загальної кількості їх у республіці. До¬сить мала кількість сіл вказаних розмірів (до 115) припадає на Закарпатську, Хмельницьку, Рівнен¬ську, Тернопільську і Волинську області. Більш крупні сільські населені пункти переважно зосе-реджені в центральній і східній частинах рес¬публіки.
По-третє, помітні територіальні зміни відбулися в людності сільських населених пунктів. Середня людність населеного пункту України за 1970-1979 роки зменшилася з 685,4 до 654,7, або на 30,7 чол., за 1979-1989 роки — з 654,7 до 600,7 жителя, або на 54 чол. Ці досить значні зміни свідчать про високу інтенсивність тих процесів, які відбуваються в сільському розселенні республіки. Найбільш круп¬ні села зосереджені в колишньому Південно-Захід¬ному економічному районі (їх середня людність становила близько 750 чол.). Саме в даному районі середня людність сіл зростала найменше.
По-четверте, поряд зі збільшенням кількості не¬великих сіл помітно зросла кількість їх жителів. У селах України з населенням до 50 чол. загальна чисельність їх населення за 1959-1979 роки зросла з 42,3 до 56,9 тис. чол., за 1979-1989 роки — з 56,9 до 74,8 чол.; з населенням 51-100 чол.- відповідно з 171,8 тис. до 188,5 тис. і 200,4 чол. Тим часом населення великих сіл зменшилося: в селах з кількістю жителів понад 5000 чол.- з 809 тис. до 692,2 тис. і до 630,3 тис чол., 3001-5000 - з 1875 тис. до 1753,5 і до 155,5 тис чол., 2001-3000 - з 2905,4 тис. до 2549,5 і 207,4 тис. чол., 1001 — 2000 жителів — з 6882,3 тис. до 6037,6 і до 5051 тис. чол. Словом, найбільш значне скорочення сіль¬ського населення відбувається, як уже зазначало¬ся, за рахунок жителів не малих, а великих сіл. Ця особливість, що характерна майже для усіх об¬ластей, не відповідає нашим традиційним уяв¬ленням про зміни, які відбуваються останнім часом в сільському розселенні України. За 1970-1989 роки питома вага сільського населення, яке проживає в поселеннях з числом жителів понад 1 тис. чол., скоротилася з 58,2 до приблизно 55%, то¬ді як питома вага населення невеликих сіл (з числом жителів до 100 чол. зросла з 1 до 1,5%).
Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників, відбуваються відносно неви¬сокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні про¬цеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.Слід зазначити, що скорочення кількості ве¬ликих сіл і зниження питомої ваги їх жителів пояснюється не ліквідацією таких населених пунктів, а переходом їх у села менш розмірних катего¬рій, а в ряді випадків — у міста і селища міського типу, а також включенням їх до складу міст.
При вивченні регіональних особливостей сіль¬ського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьо¬му враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна кате¬горія сільських населених пунктів як за кількістю, так і за чисельністю населення може видати¬ся, порівняно з іншими, найбільш стабільною. Тим часом питома вага цієї розмірної катего¬рії (за чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів. Чи можна оцінювати вказану розмірну категорію сіл як найбільш життєздатну? Зрозуміло, що ні.
Поняття «стійкість», «перспективність» зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономір¬ний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до катего¬рії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими «орієнтирами» при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.
Визначення перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіаль¬них аспектів проблеми. Потрібно, зокрема, встано¬вити, чи виявлені розмірні категорії населених пунктів є масовими і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її регіонам влас¬тиві свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл, в яких доціль¬но будувати соціально-культурні об'єкти, підвищу¬вати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управ¬ління сільським розселенням виступало фактором територіальної стабілізації сільських жителів, стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського виробництва.