Зернове господарство України. Основні проблеми та перспективи розвитку

•хімічні заводи, що постачають необхідну для комплексу хімічну сировину;

•підприємства сільського господарства виробляють та вирощують зернові культури: пшеницю, ячмінь, просо, рис, овес, гречку, рапс, сою;

•транспортні підрозділи і підприємства, які займаються транспортуванням зернових та продукцію переробки; підприємства, які займаються переробкою та зберіганням зернових: мельниці, пекарні, крупоружки, підприємства по виробництву макаронних продукції, комбікормові заводи; приватні та державні компанії, які займаються оптовими продажами зернових культур та продукції їх переробки; ряд підприємств харчової промисловості, що переробляють і використовують переробну зернову продукцію (борошномельні, хлібопекарські, макаронні, кондитерські, виробництва харчових концентратів, спиртові, крохмале-патокові та пивоварні);

•підприємства, які займаються соціальним забезпеченням підкомплекс: вузи, науково-дослідницькі інститути, дослідницькі станції та інші підприємства і організації, які забезпечують розвиток підкомплексу;

•підприємства торгівлі, які займаються продажем продуктів переробки та самих зернових кінцевому споживачу.

Зернові культури унікальні своїми біологічними властивостями, вони накопичують велику кількість висококалорійних органічних сполук – білків, вуглеводів, жирів, макро- та мікроелементів; містить різноманітні ферменти – амілази, ліпази, пероксидази, оксидази та ін.; а також вітаміни: В(тіамін), В(рибофлавін), В6(піродиксин), С(аскорбінову кислоту), Е(токоферол), провітамін А(каротин) тощо.

Для харчових галузей, що виробляють хлібобулочні, макаронні та борошняні кондитерські вироби, потрібне зерно твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом кількості клейковини. У зв’язку з цим зусилля агропромислового під комплексу, що займається виробництвом продовольчого зерна, спрямовані на поліпшення його якісних показників (вміст у сировині і харчових продуктах біологічно активних, корисних для харчування продуктів). Цього можна досягти за рахунок збільшення виробництва зерна твердих і сильних пшениць з підвищеним вмістом білка та клейковини. Крім того, це зерно можна використовувати в різних районах країнах для виведення місцевих сортів. За останні п’ять років заготівля твердих пшениць у середньому становила близько 40 тисяч тон при потребі (для виготовлення високоякісних макаронних виробів і круп) 250-300 тисяч тон.

Зерновий комплекс України базується на вирощуванні, переробці та споживанні наступних культур: пшениці, ячменя, проса, риса, вівса, гречки, рапсу та сої.Пшениця – основа зернова культура, що вирощується на території України. В структурі виробництва пшениці більше половини припадає на озиму пшеницю. Її посіви займають 6-7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур. Озима пшениця характеризується високою врожайністю – 30-40 ц/га. Яра пшениця використовується як страхова культура, коли доводиться пересіювати пошкодженні ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до наставання холодів, а потім відновляє свій ріст навесні. Цей вид пшениці раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період – 220-250 днів, потребує мінімальної суми температур –1200-1500. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових грунтах

Природно-кліматичні умови більшої частини України сприяють вирощуванню озимої пшениці. Її посіви зосередженні в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні – 3,5 млн. га, 1/3 – Лісостепу – 2,5 млн. га і найменше в Поліссі – близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонських областях Україні та Автономній Республіці Крим.

Озиме жито - друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це морозостійка та посухостійка культура, з коротким вегетаційним періодом (80-120днів), невисокою сумою активних температур (1000-1250). Вона дає хоч і невисокий, проте стабільний врожай і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно-підзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі , в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах лісостепу. Під озиме жито зайнято близько 0,5-0,7 млн. га земельного фонду країни, при середній врожайності 20 ц/га Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї культури щорічно.

Основними продовольчими круп’яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Посіви гречки в Україні порівняно невеликі (0,3-0,4млн. га), що викликано низькою врожайністю (7-10 ц/га), складністю очищення тощо. Валовий збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т. Гречка тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетативний період (76-85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні грунти. Найбільш сприятливі умови для її вирощування – північні райони лісостепу та Полісся, де й зосередженні основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяють два ареали з високою концентрацією посівів гречки: