Розміщення продуктивних сил Туреччини
Туреччина - гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже вся територія Азіатської Туреччини зайнята Малоазіатським нагір'ям, до складу якого входять високі, розчленовані питомими й увінчані могутніми вершинами гірські хребти, общирние сухі нагір'я і плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони розташовані на окремих ділянках морських узбереж, як правило, в устях рік.
На території Туреччини нараховується більш 100 видів корисних копалин. Країна має у своєму розпорядженні багато видів рудної, гірничо-хімічної, паливно-енергетичної сировини. У першу чергу варто назвати - хромові, вольфрамові, мідні руди, мармур, вугілля й ін. На долю Туреччини приходиться 25 % загальносвітового запасу ртуті. Туреччина володіє величезними паливно-енергетичними ресурсами - нафта , уран, буре вугілля, кам'яне вугілля. На території Туреччини залягають такі породи як: азбест, мармур, сірка.
Територія Туреччини знаходиться в межах средиземноморського субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф, дуже сложнние умови циркуляції повітря, наявність кліматичної поясности - усе це визначило велику розмаїтість кліматичних районів. На внутрішніх нагір'ях клімат континентальний. Опади переважають у степу до 500 мм у роки.
Територія Туреччини, за винятком Канийской рівнини, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Велика швидкість плину робить їхній майже незамерзаючими, навіть у високогірних районах. Основні ріки: Ефрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ирмак (1355 км), Сакарья (824 км).
Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають озера: Кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, запрудно-вулканические. Самі великі Ван (3713 км кв.) - солоне, бесточное, Туз (1500 кв.км.) - солоне.
Флора Туреччини, що включає близько 6700 видів рослин, багата і різноманітна. Можна виділити дві великі рослинні зони - приморську і внутрішню. Берегова частина приморської зони - це в основному культурна смуга, тобто ріллі, сади, городи. За нею йде область лісів і чагарників.
Фауна Туреччини характеризується достатком пустельних-степових і гірських видів. У гірських лісах зустрічається шляхетний олень, лань, козуля, кабан, леопард, ведмідь, барсук. Для безлісних гір характерні безоаровий козел і муфлон. На плоскогір'ях живуть степова рись і шакали. Такі широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій Азії мають місцеві підвиди. Багато степових гризунів і плазуючих.Тваринний світ дуже різноманітний. З великих хижих птахів водяться орли, грифи, сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються білі алети. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, сольвьи ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, качки, чибиси, чайки.
Іхтіофауна представлена усілякими видами риб, що живуть у морських басейнах Туреччини. В основному це кефалеві, скумбриевие, сельдевие, осетрові й ін.
2. Демографічний потенціал Туреччини
У момент утворення Турецької республіки чисельність її населення була визначена в 12532 тис. чол. Усього в країні проведено 12 переписів. З 1927 р. населення Туреччини виросло в 4,4 рази, причому тільки з 1950 по 2002 - у 2,5 рази. Різко зросла і густота населення: з 1,8 до 7,7 чоловік на 1 кв. км. Швидкий ріст населення залишається важливою проблемою країни.
Розподіл жителів по території Туреччини відбувається вкрай нерівномірно. Найбільше густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім- райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і самий малонаселений - Ханяри.
Основне населення країни - турки (близько 90 %). У відповідності зі статтею 66 конституції 1982 р., турками вважаються всі "хто зв'язаний узами громадянства з турецькою державою". Діти, що народилися від турка чи матері-туркені, вважаються турками. У країні ще проживають понад 25 національні меншості: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї, грузини, лази і т.д.
По віросповіданню турки - мусульмани суннітського напрямку. Державна мова - турецька.
3. Економіка Туреччини