Риторика 19 - 20 століть

ПЛАН

1.Західноєвропейська риторика на поч.ХХ ст.

2.Українське ораторство ХІХ-ХХ ст.

Використана література.

Західноєвропейська риторика на поч.ХХ ст.

До початку XIX ст. історики науки фіксують занепад риторики, який розтягнувся майже на сторіччя. Проте з середини XX ст. спостерігається неочікуваний спалах інтересу до риторики у західному світі. Розвиток індивідуалізму, змагання особистостей, політичних структур, релігійних груп тощо вимагали відповідного риторичного втілення та оздоблення програм, пози¬цій, думок. Характерно, що в книзі американця П. Л. Сопера "Основи мистецтва мовлення" на першому місці подано формулу: "Мовлення — це людина в цілому". З розвитком масових комунікацій змінюється техніка мовлення, з'являються нові технологічні матеріали й можливості. У масовій інформації поруч з написаним викорис¬товують живе слово. Водночас ускладнюється саме понят¬тя авторства: численні етапи редагування часом позбавля¬ють текст автора багатьох особливостей індивідуального стилю. Масова інформація обмежує можливості діалогу зі слухачем — саме оратор, диктор, пропагандист монологічно впливають на аудиторію, що порушує рівновагу, необ¬хідну в діалозі. Слухач або читач може хіба що писати листи на радіо, телебачення чи до газети або телефонува¬ти до них. Це висуває потребу вивчення "образу ритора":

"Тексти масової інформації диференціюються за трьома основними видами: за сукупним образом ритора, за територіально-професійною ознакою та на основі видових і жанрових особливостей.

Сукупний образ ритори масової інформації — надзви¬чайно важлива категорія. Це та частина стилю і змісту, яка об'єднує всі випуски одного органу інформації. Кожний орган інформації виробляє свій образ ритора".

Оратор, якщо він відверто й грубо "агітує", може хіба що зашкодити сприйняттю своїх ідей — сьогоднішнє сус¬пільство все ж таки помітно відрізняється від аудиторії Попередніх десятиліть завдяки загальному і невпинному Зростанню культурно-освітнього рівня людства. Сучасна масова інформація здебільшого відкидає "пропаганду", тобто особисту оцінку промовцем речей, про які він гово¬рить. Культивується орієнтація на аудиторію, доступність цінується більше, аніж самовираз оратора. Але, зрозуміло, що й "беземоційно" викладені факти дають можливість для маніпулювання суспільною думкою аж ніяк не меншу, ніж афектовані емоції. Загалом проблема вивчення спосо¬бів маніпулювання людською волею є однією з найнапру-женіших проблем у теперішній соціальній психології (див., наприклад, працю Е. Бьорна "Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри" або Шострома Еверетта "Анті-Карнегі, або Людина-маніпулятор").

У нашому суспільстві цікавість до риторики прокида¬ється знову, починаючи з 80-х років XX ст., коли політич¬ний мітинг, парламентська дискусія, академічна або релі¬гійна полеміка, захист людиною своїх прав у суді стали звичними. А роль засобів масової інформації, здатних зро¬бити всі ці явища об'єктом суспільної уваги, значно підви¬щили інтерес до проблем риторики. Наше суспільство по¬ступово починає переймати західний досвід вивчення кла¬сичної риторики, якій стали відводити місце в навчальних програмах, інтегруючи її можливості з іншими науковими дисциплінами (наприклад, з юриспруденцією).

Сучасна риторика прагне не лише переконати (як вва¬жалося з часів Арістотеля), як знайти максимально ефек¬тивний алгоритм спілкування. Кібернетичний принцип зворотного зв'язку (гомеостазис), з точки зору якого будь-яка система, де панує лише монолог, а можливості діалогу пригнічені, приречена на загибель, посідає цен¬тральне місце й у риториці. Водночас у сьогоднішньому світі діалог стає начебто основою культурного життя взагалі.

Характерний момент: вже на початку XX ст. (1912 р.) уславлений Д. Карнегі, який примусив сучасне суспільство замислитися над проблемою "співрозмовника", засновує школу, в якій спеціально навчали прийомам спілкування. Велику увагу цьому моменту приділяють педагоги.

Формується навіть "педагогічна лінгвістика", яка праг¬не закласти у свідомість педагога основи наукових знань про мовну діяльність людини. І це можна віднести не лише до педагогічної сфери, а Й до всіх сфер людської комунікації.