Міфологічна основа “Авести”
Людина таким чином є зброєю сил добра. Божества, що уособлюють корисні для людини сили природи, існували за давніми повір’ями, у царстві світила і добра, а божества, ворожі людині – у царстві мороку і зла.
Царство мороку в “Авесті” йменується “Святинею пісне співів”, описується як перший, що вини на землі, гірський кряж. У його підніжжі знаходиться джерело омильних вод, велике озеро Воркуша. Тут розміщені і Божества води і сонця, які стали пізніше Ардвісурою – Анахітою і Мітрою.
Про богів і їх діяльність ми дізнаємось в більшій мірі з міфологічних гімнів. Боги в сіменах вимальовуються йотами матеріального світу. Як і грецькі боги, ці божества володіють фізичною, з точки зору іранців, досконалістю. Так, богиня води, землі, родючості Ардвіура – Анахіта виступає в образі прекрасної дівчини. Дух живучості Хама, який зберігся з часів жертвоприношень, зображається як чоловік, найкращий у всьому тілесному світі.В “Яшті”, присвяченій богині Ардвіура – Анахіті, є прославленням богині і її опис, конкретність якого дослідники пов’язують з описом статуї Анахіти. Тут розповідається про виїзди богині на колісниці, запряженій 4 однаковими білими кіньми, про її допомогу різним богатирям.
Поєднання конкретних матеріалістичних деталей в описі зовнішнього вигляду міфологічного героя з елементами оповіді характерна і для гімну Вертрачне, в якому розповідається про десятикратне перетворення бога Мітра в вітер, бика, коня, верблюда, вепра...
З часом оповідаючий елемент в міфологічній творчості посилився і з’явилися міфи в повному значенні цього слова.
В “Авесті” можна знайти сліди тих міфів, які ввійшли в перший міфологічний період історії Ірану, як їх розуміли давні і середньовічні іранці.
Ці міфи включали в себе розповідь про зародження, ненависті царя пітьми – Ангра – Манью до світлого життя Акура – Мезди, про створення останнім неба, води, землі, рослин, тварин, першолюдину, про боротьбу світла і темряви, в час якої падає жертвою злих сил людина – Гайя Мартан. Але вони (тварини і люди) зроджуються. І наступає на землі період найвищого розквіту коли влада переходить до мудрого і справедливого царя Йіме, коли всі біди і горе обминають людей. В цій легенді про “золотий вік” відображалась мрія людини про щастя на землі, про справедливого вождя. Ввійшовши в “Авесту” ці мрії зазвучали різким дисонансом в порівнянні з грецькою заастрійською проповіддю, яка закликала проснути до божества на небі і покори трону, вівтарю.
В “Вендідаді” знову повторюючи легенду про “золотий вік”, розповідається про те, як цар Йіма, одержуючи від Ахура – Мадзи золоту стрілу і кнут (символ скотарського заняття), втричі розширює ними межі землі, щоб збільшити площу пасовиськ. Ахура – Мадза покровительствує Йімі на протязі першого тисячоліття його царювання, коли цар “творить праведність”. До кінця цього періоду Ахура – Мадза збирає небесних духів. Йіма отримує попередження про знищення світу внаслідок сильної зими. Йіма виконує всі вказівки щоб спасти народ. Якщо в першому уривку тільки проглядається конфлікт з природою покорення її, то в другій частині він звучить у повну силу. Іранці, як і інші давні народи створили свій міф про потоп, який перегукується про потоп Дворічча, що відобразилося у міфі про ковчег Ноя із індійським міфом про Рибу, що свідчить про проникнення давніх індоіранських уявлень в міфологію іранців. Є збіги із китайським міфом про потоп, головним в якому виступає Юй. Але на відміну від китайського переможця водної стихії образ царя Йими не до кінця витриманий як образ “ідеального героя”. Він піддається звабі Ангра – Манью, здійснює гріхопадіння і гине. На землю прокрадається зло. Страшний змій Ажі – Дахака царює в світі. Нарешті з’являються славний витязь Третона, який убиває дракона.
Міфи, які відображені в “Авесті”, цим не вичерпуються. Збереглися міфологічні сюжети про поєдинок Вогню – Атара з драконом – Тьмою, Дощу – Зірки Тіштрйа (Сиріуса) і Засуки – дева Апорія. Останній міф цікавий і як зразок поетичної творчості народу давньої епохи. Поряд з сюжетами про боротьбу сил природи і про боротьбу людей з цими силами в “Авесті” є також міфологічні сюжети про винаходи людей. Елемент такого сюжету є в міфі про розширення землі Йімою. Але чітко він проглядає в “Вендідаді”, в розповіді про Тріті першого лікаря із числа людей першозаконників. Як бачимо, в міфах боротьба проходить між фантастичними воїнами Ахура – Мадзи і Ангра – Манью, між богами.
В основі образності давніх царів “Авести” лежить одухотворення різних явищ і сил природи, що є притаманне уявленням давнини. По суті всі міфічні образи є прикладом такого одухотворення “Авести” вимальовує події на великому проміжку часу – події, що відбуваються не тільки на землі, але й у фантастичних життях божеств. ЇЇ герої або безсмертні (боги), або живуть сотні тисяч років (Йима). Вони зображаються у відповідності з потребами міфу та легенди. Вони звичайно всемогутні, володіють могутньою силою, є також і багато фантастичного. Не дивлячись на величний характер образів багатьох героїв міфології і епосу, вони описуються з подробицями, що спостерігаються в щоденній дійсності, але опис залишається зовнішнім. Так, Ардвісура – Анахіта зображується великим дужим і сильним, але в той же час виділяється і земні риси його зовнішності, одягу, прикрас.