Міфологічна основа “Авести”

План.

1.Вступ. Виникнення і розвиток міфологічних уявлень іранців.

2.Міф – як основа “Авести”. Його зв’язок з давніми віруваннями.

3.Головні міфи і божества, використані в “Авесті”.

4.Значення міфів у створенні пам’ятки.

Священне зведення зороастризму – “Авести” – давня пам’ятка словесності іранських племен і народностей. В ній відображено уявлення і суспільні поняття різних історичних періодів. Виникнення “Авести” як пам’ятки, і як священного зведення окремої релігії передував багатовіковий розвиток творчих здібностей уявлень, вірувань, фольклору іранських народів.

Сучасний період вірування давніх іранців далеко не в цілому піддаються реконструкції але очевидно, що вони пройшли той же самий шлях, що і вірування інших народів на тому етапі: давні тотемістичні уявлення змінилися у них анімістичними, із останніх виросли культ природи і куль предків, що дали поштовх до розвитку міфології та епосу.

В пам’ятці, яку канонізували як святе письмо зороастризму, перемагає звичайно жрецька основа, обробці жерців були кинуті і збережені народно - поетичні елементи. При зовнішньому знайомстві “Авеста” є архаїчний релігійний твір. Вона містить безконечні повтори молитов і довгі реєстри божеств, духів предків, давніх володарів... Тут догматично викладається різні ритуали і узаконення за порушення яких наступає покарання, вихвалюються багатства, всіляко прославляється культ божественного світила (Хварно), знак верховної царської влади. Тут ми знайдемо широку оповідь про загробне життя про судний день, про кінець світу, про прихід месії – саонейанта, прокляття демоном зла.

На фоні цих постанов жерців різко виділяються включені в текст народно – епічні елементи, природно і неподільно прекрасні. Сере цих елементів виділяють більш архаїчні, що виражають першообщинну ідеологію, і менш давні – міфи і героїчний епос, які складалися пізніше в період переходу до класового суспільства.

Пізніше давні уявлення про вічну боротьбу стихій світла і тьми розвинулися в кольорові космогонічні міфи.

На них лежить печатка олюднення природи: світ виявляється породженням і створінням матері – землі і батька-неба.

В “Авесті” риси цих двох прародичів перейшли в значній мірі на божество сонця (небо) Мітра і на божество води (землі) Ардвісуру Анахіду (богиня плодючості).

Образ людини все більше проникав в народно – поетичну творчість. Іранські народи створили особистість – героя, вождя, богатиря (незвичайну, видатну). У різних племен виникає свій образ першолюдини, першоцаря який обдарував общину благами культури: відкрив вогонь, приручав тварин, вчив людей будувати житла, працювати на землі, кувати залізо...

Одним з таких першолюдей був Йіма, що означає “пара”, “близнюки”. В “Авесті” (наприклад в Гатах) говориться про Йіма як про винуваться – першогріховника він полакомився, правда, не на яблуко, як Адам, а на гов’яже м’ясо, і цим накликав на людей біду. В одні з частин “Ясни” також згадується про гріхопадіння Йіма, який зв’язався зі словом брехні був лишений щастя і зник під землю.

Матеріальною основою міфологічної поезії “Авести” служило соціально-економічне життя людей з племен, союзу племен і давніх народів Середньої Азії та Ірану періоду переходу до класового суспільства. Мистецтво і поезія цього періоду відмічені перш за все ростом самопізнання людини в першообщинному періоді. В художньому відношенні міфологічна поезія представляла собою великий крок вперед у зіставленні з поезією, що відображала ранні уявлення людей. Давньоіранська міфологія включала у себе елементи, пов’язані з розвитком масових відносин і впливом аристократичної жрецької верхівки.