Міфологічна основа “Авести”
Окремі конкретні уявлення, імена божеств і героїв, окремі міфологічні сюжети у давніх іранців були близькі до уявлень та імен, що є у віруваннях і міфології давніх індійців. Це свідчить про спільне індоіранське минуле цих народів.
В докласовому суспільстві в пантеоні давніх іранців, що відображав реальні взаємовідносини між людьми над землі не виділявся ні один з богів. Тенденція до цього виділення стає помітною в період виникнення рабовласництва (проповідь напівлегендарного пророка Зороастра). З часу царювання Ахеменідів, що піклувалися про укріплення влади, в якості верховного вождя укріплюється Ахура – Мезга (Ормузд – як його називали давньогрецькі автори) – бог неба, творець всього сущого, покровитель царської влади. Ця релігія – мездіазм, зразу не знищила старі культи племен. Не знищила вона і поширеного на той час віровчення Зороастра.
Дуалізм давніх вірувань одержав в цьому вченні закінчений вигляд. Вічна боротьба сил добра і зла, мороку і темряви, керувалося покровителим людей Ахура – Мездою і покровителе злих сил Ангра – Манью, повинна закінчитись перемогою добрих сил. Зораастрійські жерці внесли в релігію розроблену демонологію і есхатологію, багато зберегли з давніх вірувань. Так, приписували поклонятися вогню, воді, землі, повітрю і не оскверняти їх поховання мертвих тіл.Їх виносили на гору для поживи птахам. Велике місце займав культ вогню який постійно горів у храмах. Збереглися культ бога Світла, Сонця, Правди, Перемоги.
Традиція пов’язує нове віровчення з ім’ям цього легендарного засновника – Зороастри, якому приписують так звані “Гати” – ядро майбутньої “Авести”. В “Гатах” проклинаються штучні боги племен і навіть деякі міфологічні герої “Йіма”, в них містяться протест проти грандіозних жертвоприношень, що побутувало в старих культурах.
Пантеон божеств в “Гатах” носить абстрактний характер, що не відповідає середньому рівню розвитку мислення тієї епохи і, що заставляє припустити участь в творенні цього пантеону іноземця.
У “Авесті” викривають кілька прошарків. Одним із них, який виник в період розпаду першообщинного ладу відображає міфологічну творчість, що розвинулась із культу природи і героїчний епос який з’явився в результаті розвитку і переробки культу предків. Художня форма як міфології так і епосу вироблялася у вигляді пісень.
Міфи відображали космогонічні уявлення іранців і сприйняття ними боротьби між різними силами природи, між людиною і стихією, говорили про винаходи людей...
“ця поезія не тільки відображала боротьбу з природою і історичну доля племен вона закликала до розвитку землеробства, поетизувала трудові процеси, прославляла воїнів, одним словом вона, як частина надбудови, укріплювала свій базис”.
Міфологія знаменувала собою новий більший етап в розвитку поетичної творчості. Самосвідомість людини піднявшись на новий щабель привела до того, що боги у цій творчості стали людиноподібними, а люди стали подібними до богів. Міфологія іранців була у великій мірі оригінальна. Але в ній знаходимо сліди деякого впливу більш давніх міфологій народів Дворіччя. Так, наприклад, міф про світобудову, міф пор боротьбу бога вогню з драконом Духакою, що нагадує бій Мардука з чудовиськом Тіамот, міф про потоп.
“Авеста” була самою ранньою пам’яткою, що відобразила міфологію давніх іранців. В цьому її цінність, але в цьому заключна і важкість її вивчення. Згадані в ній, створені різними племенами, міфи і оповіді з плином часу накладалися один на одного і одержували, крім того деяку обробку, що приводило деколи до протиріч. Навіть пізніші спроби жерців узгодити між собою дані міфології не були успішні. В “Авесті” міфологія не викладається систематично. Про неї ми дізнаємося з розкиданих по різних її книгах міфологічних елементів (найбільше їх в книзі “Яшт”). Крім того в ній відображено далеко не всі міфологічні уявлення і сюжети іранців.
Так, наприклад, тільки з інших джерел відомо про існування у східних іранців культу умираючої і воскресаючої природи, про існування міфів про чудесного Осла, про птаха Смурга, про винахід вогню та інше.
“Авеста” як і Веди донесла до нас сліди давніх космологічних міфів про два посатки, що породили світ – про матір – землю і батька – неба; в ній звучать і відголоси міфів про чудовищ, чудесних звірів, рибах птахах. В ній наприклад говориться про священного бика, що був народжений місяцем, про священну рибу Васі, про тварину Хара, що живе в озері Ворукаша... Поділ людиною всіх явищ природи на корисні для неї і не корисні розвинувся з часом в уявлення про боротьбу двох початків – доброго і злого. Дуалістичність уявлень, що відображала сприйняття протиріч земного життя, наскрізно пронизує собою міфологію іранців. Оскільки зороастризм всмоктав в себе і давні міфологічні уявлення, і в “Авесті” цей дуалізм дуже проглядає. Так, наприклад, уявлення про працю людини як поєдинок з - девавми демонами зла. Земля, що просить людину вирощувати на ній щось, говорить: “Хто сіє хліб, той сіє праведність ...”. “Коли хліб готують (щоб обмолоти), то девів заливає піт, коли готують молоти, то деви втрачають голову. Коли готують муку, то деви стогнуть. Коли тісто готують, то деви ревуть від страху”.