Християнізація Русі – України, заснування київської митрополії, перші київські митрополити

Вступ

Християнство почало ширитися в українській Руси ще за Ігоря й Ольги через зносини з греками. Від греків перейняли християнство вряги, а за ними й русини. В дружинах Ігоря було вже багато християн, і сама Ольга, як ми вже казали, прийняла християнство. Болгарія була вже християнською країною, і зносини з нею за часи Святослава ще дужче поширили християнські впливи, а надто, що болгари вже переклали на своюь мову Святе письмо і багато інших духовних книжок і навіть світських.

Наші давні літописці, люди духовного стану – ченці надавали найбільшої ваги справі охрещення Руси. Вони ставили цей факт над усе і Володимира вихваляли як наймудрішого й святого князя. Через це й оповідання в літописі про охрещення Володимира прикрашено цілим рядом легенд. Літопис оповідає, що до Володимира приходили місіонери з різних країв і намовляли кожен прийняти його віру. Щоб переконатись, чия віра краща, Володимир вирядив своїх людей обїздити чужі сторони, познайомитися на місці з різними вірами, щоб уже потім самому скласти впевну думку. Послам Володимира найбільше вподобалася віра греків, на них зробила величезне враження урочиста Служба Божа в Царгороді в храмі св. Софії. Тоді Володимир вирішив охреститися.

Розділ 1

1.Християнізація Русі – України

Традиційний і нетрадиційний погляд на хрещення Русі – України.

Ні одна розповідь про охрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь – Херсонес. Володимир надумає взяти собі в жінки візантійську царівну, щоб породичатися з грецькими імператорами. А що царівну – християнську не віддадуть за язичника – поганина, то Володимир сам вирішує прийняти християнство.

Це одна путь, якого прийшов Володимир до християнства, а друга – просто настав уже час зміни старої релігії на нову. Стара оприралася на фізичну сторону, була проста; нова вже опиралася на дух людський. Володимир змусив гордих візантійців хрестити й просвітити язичницьку Русь. Літописець оповідає, що, повернувшися до Києва з молодою жінкою, Володимир звелів поперекидати усіх богів у Києві, а народ загнав у Дніпро й там охрестив усіх гамузов. Але навряд чи так могло бути. Хоч і терпеливий був наш народ до всякої віри, хоч і багато вже тоді було християн у Києві, але навряд чи міг Володимир зразу так круто повернути, бо то ж було б вже крайнє насильство.

Насильства, мабуть були, не без того, але якісь м’якші і не так зразу.

Але як би там не було, а від Володимира Русь уже виступає християнською. Хоч і не всюди певно християнство прийнялося зразу; спочатку, мабуть, тільки по великих містах.

І ця картина є настільки близькою для нашого серця, що, можливо, навіть і гріх руйнувати цю ілюзію. Але наука – це не просто віра в красиві казки. Описуючи цю давно улюблену картину, навіть священнослужителі не хочуть помічати її абсурдності, хоча це саме так. Подібного не могло бути, оскільки жоден візантійський священик не міг здійснити такого порушення канонів, не накликавши цим гніву Константинопольської патріархії. Русь хрестилася не в 1, а в Х ст., коли всі деталі християнського обряду було вже ретельно унормовано, в багатовікових суперечках обговорено й остаточно прийнято. Обряд хрещення вже тоді був добре розробленим, він здійснювався індивідуально і тільки в храмі. І лише далеч віків не дає змогу побачити гнів християнських ієрархів усіх церков, якби вони почули про подібне охрещення цілої країни.

Невипадково візантійські джерела мовчать про таку важливу подію, як хрещення народу, з котрим у Візантії були давні й тісні контакти. Жоден візантійський історик не відзначив такої важливої перемоги: залучення до своєї віри давнього й неспокійного сусіда. Чи випадково це?

Адже ще в 1Х ст. патріарх Фотій хвалиться: “І не тільки цей народ перше нечестя змінив на віру Христову, але й так звані руси, що перевищують усіх жорстокістю та скверновбивством; вони поневолили всіх кругом себе, а через це впали в гордість і підняли руку навіть проти Римської держави; але тепер навіть ці руси перемінили еллінську й нечестиву науку, якої перше держалися, на чисту й непідроблену віру християнську і з любов’ю стали підданими та друзями нашими замість грабувати нас і замість мати проти нас зухвалість, що недавно було. І так розгорілося в них бажання та ревність до віри, що прийняли вони єпископа й пастиря і поважають християн з великою пильністю та усердям” (Огієнко І.І. Українська Церква. – К., 1993. – С. 19 – 20). Хоча Фотій відніс Русь до підданих і друзів, але “піддані”, в свою чергу, не відзначили цієї події. Наш літопис описує похід перших русьських князів Аскольда й Діра на Константинополь саме за часів патріарха Фотія, але нічого не говорить про хрещення, і лише зазначає, що на могилі Аскольда поставлено церкву, тобто опосередковано засвідчує, що Аскольд був християнином.Літописець не відмітив ані будівництва християнських храмів, ані хрещення частини русичів за часів Аскольда та Діра, не оспівав належним чином діянь на честь Христа першої княгині – християнки Ольги, і весь тріумф перемоги християнства над язичництвом віддав Володимиру.