Іудаїзм - релігія євреїв

Цей заклик до морального очищення, заклик до правди і справедливості мав досить визначений класовий зміст: пророки, вихідці з утворених і паную-чих шарів суспільства, прагнули відвернути невдоволення і протест пригнобле-ного народу від прямих винуватців гноблення. Причина зла, причина нещасть народу, відповідно до проповіді пророків, не в соціальній нерівності, не в екс-плуатації, а в чисто моральній області — у тім, що народ грішний, що він не виконує заповідей бога.

З іншого боку, пророки виступали і як політичні публіцисти. Деякі з них були добре інформовані в міжнародній обстановці, бачили небезпеку, що за-грожувала маленьким єврейським державам з боку більш сильних сусідів — Ассирії, Вавілонії; вони застерігали правлячі кола від небезпечного союзу з Єгиптом, пророкували нещастя від ворожих вторгнень. Але вони ж утішали на-род надією на те, що зрештою, Ягве звільнить і возвеличить свій народ.

Післяполонниий період

Перехід до третього періоду історії єврейської релігії, що називається звичайно «післяполонним» чи епохою «другого храму», ознаменувався трьома великими подіями: по-перше, релігійною реформою іудейського царя Іосії (621 р. до н.е.), що привів до різкої централізації культу; по-друге, завоюванням Єрусалима вавілонським царем у 586 р. до н.е. і відведенням частини іудеїв у вавілонський полон; по-третє, поверненням їх з вавілонського полону при Кирі Перському, у 538 р. до н.е., і відновленням Ієрусалимського храму. Саме в цей період і склалися остаточно ті риси іудаїзму, що вважаються його характерни-ми рисами, а на думку віруючих, складають навіть його споконвічні і невід'ємні властивості: строгий монотеїзм, централізація культу, канонізація священних біблійних книг.Релігійна реформа царя Іосії мала свої політичні причини. Вона була зроблена в обстановці натиску зовнішніх ворогів: Ассирії, що незадовго перед тим зруйнувала Ізраїльське царство, а пізніше Єгипту і Вавілоії. Іудея мала по-требу в зміцненні усіх своїх сил. В основу реформи Іосій поклав так звану П'яту книгу Мойсеєву — “Другий закон”. По слухах, що поширювалися, вона була знайдена, а насправді була складена в ці роки. “Другий закон” строго регламен-тував і правове й обрядове життя євреїв, воно містило закони проти лихварства і кабального рабства — закони, що мали метою трохи послабити класові проти-річчя. Але головне в цій книзі — строгий принцип шанування єдиного бога Яг-ве, суворі погрози за усякий відступ від цього. У дусі нового закону були при-йняті круті заходи для централізації культу.

Після повернення з полону землеробсько–рабовласницької аристократії класові протиріччя ще більш загострилися. Знадобилися більш сильні міри приборкання народу. А самостійної державної влади в євреїв уже не було, вони були під владою Персії. Замість її величезна могутність одержало ієрусалимсь-ке жрецтво, що звільнилося від усякої конкуренції світської влади. Іноземні во-лодарі–перські, а пізніше греко–сірійські царі (Селевкіди) — опікувалися ієру-салимським жерцям, спираючи на них для закріплення свого панування над іу-деями. Ніякі інші культові центри, крім Ієрусалимського храму, не допускали-ся. Приносити жертви Ягві іудеї могли тільки в Єрусалимі. У руки жерців хра-му стікалися тепер жертви, принесені, із усіх кінців країни. У стінах храму на-копичувалися скарби, складені з різних пожертвувань. Жертви — очисні, вдяч-ні та ін. — були потрібні від шанувальників Ягве ледве не на кожнім кроці; ко-жен випадковий дотик до чого-небудь нечистого вимагало очисної жертви. Бу-ли потрібні і виповнювалися натуральні повинності на користь храму. Жерці храму користувалися його багатствами для лихварства і ще більше їх множили. У жерців не було конкурентів. «Другий храм» перевершив по розкоші і багатс-тву знаменитий храм Соломона.

Ієрусалимське жрецтво являло собою строго замкнуту спадкоємну касту, що поділялася на два шари: священиків і левітів, тобто храмових прислужників. Ті й інші як і раніше вважалися нащадками коліна Левія, що одержали цей при-вілей від самого Мойсея і брата його Аарона

Монотеїзм і богообранство

Надзвичайний розвиток ієрократичного строю повело і до монотеїзму, що саме в післяполонну епоху досягло свого повного вираження. Колишній пле-мінний бог Ягве перетворився тепер у єдиного бога — творця світу і вседержи-теля.

Варто підкреслити, що в іудаїзмі, таким чином, вперше в історії релігії був проголошений послідовний і принциповий монотеїзм, і не тільки проголо-шений, але і впрваджений у життя. Тенденція до монотеїзму існувала і у єги-петській релігії, і у вавілонської, і в іранської, і ця тенденція завжди була відо-браженням політичної централізації, самодержавної влади царя.

Отже, всупереч традиційному церковному погляду монотеїзм у євреїв аж ніяк не споконвічне явище, а, навпаки, порівняно пізніше.