Іудаїзм - релігія євреїв

Нарешті, третя група — це пророчі книги: пророків Ісаіі, Ієремії, Ієзекіі-ля, Данила і книги дванадцяти, так званих, «малих пророків»: Осіі (Іосіі), Іоіля, Амоса, Авдія, Іони, Міхєя, Наума, Авакума, Софонії, Огея, Захарії, Малахії.

Усі ці книги разом християни називають Старим завітом (старозавітна лі-тература) , на відміну від власне християнських (євреями не визнаних) книг Нового завіту.

Дійсне походження всіх цих книг дотепер остаточно не встановлено, хоча наукова критика зробила в цьому відношенні дуже багато.

Встановлене приблизно і час походження інших книг Біблії. Хронологія і послідовність їх виявилася дуже несхожої на традиційну.

Таким чином, закордонна буржуазна наука в особі її найбільш прогресив-них представників зробила дуже багато для з'ясування справжньої історії Біблії. Але критикуючи саму єврейську релігію навіть кращі представники буржуазної науки зупинялися на півдороги. Всупереч своїм же дослідженням вони дума-ють, що в основі єврейської релігії лежало щось глибоко самобутнє, відмінне від релігій всіх інших язичеських народів, щось особливо піднесене. Навіть у самих вільнодумних буржуазних дослідників єврейський народ виглядає як особливий, обраний народ, а релігія його — як богоодкровення.В останні роки з'явилися і деякі нові, додаткові джерела вивчення давньо-єврейської релігії. Протягом 1947–1957 р. на узбережжі Мертвого моря в Пале-стині, у печерах біля руїн древнього поселення Хірбет-Кумран, були зроблені дуже цікаві знахідки: знайдені сувої рукописів давньоєврейською мовою, що відносяться до II—І ст. до н.е. і утримуючі в собі частини тексту книг Біблії (але відмінного від канонічного), устав громади пустельників, як гадають, ві-домих ессенів, та ін. Кумранскі рукописи, вивчення яких почалося лише недав-но, можуть пролити нове світло на незрозумілі питання давньоєврейської релі-гії, найдавніший період. На підставі всіх наявних у нашому розпорядженні ма-теріалів і досліджень історію єврейської релігії можна представити в такій спо-сіб. У найдавніший період своєї історії, у першій половині другого тисячоліття до н.е., євреї являли собою конгломерат скотарських бедуїнських племен, що кочували в Північній Аравії. Вони жили тоді патріархальним родоплеменным побутом, і релігія їхнія відбивала цей побут.

Можливо існував культ родових заступників, або духів-предків. Від цього культу збереглися слабкі сліди в біблійному тексті. Наприклад, у книзі Буття розповідається про те, як під час утечі Іакова і його дружин від їхнього батька Лавана одна з них, Рахіл, викрала домашніх ідолів батька. З родовим же куль-том, цілком ймовірно, зв'язані і перекази про патріархів. Що патріархи, згаду-вані в Біблії (Авраам, Ісаак, Іаков та ін., аж до Мойсея), не являють собою істо-ричних особистостей, одностайно визнають усі дослідники.

Заборони

До найдавнішої ж епохи відноситься безліч заборон — табу. Одні з них пов'язані із статевим життям, що базується на звичаях общинно-родового ладу; інші — з їжею. Численні харчові заборони — заборона їсти м'ясо верблюда, тушканчика, зайця, свині, плазунів, багатьох птахів та ін. — зв'язані за похо-дженню, мабуть, з умовами скотарського кочового господарства, але корені їх не зовсім зрозумілі: верблюда було заборонено убивати на їжу, ймовірно, тому, що це головний робітник і тяглова худоба пустелі; свиню — тому, що це типова «осіла» тварина, що належить землеробським народам, з якими кочівники були у ворожнечі. Більшість харчових заборон давно відірвалося від своєї господар-ської підстави і прийняло чисто релігійне фарбування; корені їх розпізнати важко. Одна із самих суворих заборон стосувався вживання в їжу крові. Кров розглядалася як душа (нефеш) тіла: «душа всякого тіла є кров його, вона душа його; тому я (бог.— С. Т.) сказав синам Ізраїлевим: не їжте крові ні з якого тіла, тому що душа всякого тіла є кров його; усякий, хто буде її їсти, буде знище-ний» (Левіта, гл. 17, ст. 14). М'ясо тварин, зарізаних для їжі, повинно бути зне-кровлене.

Обрізання

До цієї ж древньої епохи відноситься, безсумнівно, ритуал обрізання но-вонароджених хлопчиків. Біблія приписує введення цього звичаю Авраамові, що одержав для цього особливе веління від Бога. Справжнє походження звичаю обрізання в євреїв невідомо. Цей звичай — пережиток найдавнішого ритуалу, що, однак, в епоху первіснообщинного ладу відбувався не над немовлятами, а над підлітками при досягненні ними зрілості. Однак одні учені вважають, що цей звичай існував і у деяких племен Аравії, у тому числі в євреїв, спокон віку; інші гадають, що він був запозичений євреями у єгиптян, в яких цей звичай, як і у багатьох інших народів Африки, теж існував із древніх часів.