Іудаїзм - релігія євреїв

Культ Ягве

У древній допалестинскій епосі криються корені культу національного бога Ягве, що став згодом не тільки, головним, але навіть єдиним предметом шанування для всіх євреїв.

Питання про походження культу бога Ягве, цієї центральної фігури єв-рейської релігії, — найважливіше питання у вивченні іудаїзму, але в той же час і найбільш важке. У науці воно дотепер остаточно не вирішене. Саме ім'я Ягве, чи Яхве (дехто вважає, що древня форма імені була Ягу), не піддається переко-нливій розшифровці. Можливо, що воно не єврейське за походженням. Деякі дослідники вважають Ягве спочатку богом мадіанитского племені, що жило на Синайському півострові, біля кордонів Єгипту.

Більш чітко видні в образі Ягве риси. Відповідно до Біблії, Ягве дуже на-полегливо вимагає, щоб усі його шанувальники — ізраїльтяни були обрізані. Не менш наполеглива претензія Ягве, щоб усі первістки Ізраїлю присвячувалися йому.

Деякі дослідники гадають, що вимога викупу первістків, присвячених бо-гу, означає, що колись у стародавності ці первістки дійсно приносилися в жерт-ву богу, тобто убивалися. Але це припущення досконале неправдоподібно: жо-ден народ не міг би зберегти своє існування, якби дотримував звичаю регуляр-но убивати всіх первонароджених хлопчиків. Етнографія не знає подібних на-родів. Зате з етнографії відомо багато прикладів того, що в присвятну церемо-нію входить обрядова імітація смерті і воскресіння: непосвяченим вселяють, що дух ініціацій дійсно убиває хлопчиків, а потім оживляє їх. От що, ймовірно, і являло собою у предків євреїв присвячування первістків богу Ягве.Для самих євреїв Ягве не завжди був загальним богом. Він навіть не був спочатку богом всіх ізраїльтян — основного ядра єврейської групи племен. Але отут є неясність. Звичайно вважається, що Ягве був богом власне племені іуде-їв, а вже потім став загальнонаціональним богом усіх євреїв-ізраїльтян. З цим, однак, не узгоджується те, що легендарний законодавець євреїв Мойсей, якому вперше Ягве відкрив своє ім'я і який обрав його своїм посередником, належав не до іудейського, а до левітського племені, і надалі всі жерці і служителі Ягве повинні були за законом належати до левітів; самі іудеї не могли служити Ягве.

Палестинський період

Завоювання євреями Палестини мало наслідком зміна усього їхнього спо-собу життя, господарського і суспільного укладу, а разом з тим, звичайно, і їх-ньої релігії. Євреї поступово перейшли від кочового життя до осілого, від ско-тарства до землеробства. Вони при цьому змішувалися з місцевим ханаанейс-ким населенням. У період завойовницьких воєн — так звана епоха «суддів» — у них ще зберігалися родоплеменний лад і військова демократія: свої походи проти ворогів вони робили під предводительством виборних суддів — військо-вих вождів. Але цей лад поступово розклався, з'явилися багаті і бідні, раби і ві-льні; була встановлена царська влада — спочатку з племені веніамінітов (Саул), потім в іудеїв (Давид, Соломон).

Усі ці зміни відбилися в релігії. Змішавши з місцевими жителями, євреї стали, наслідуючи ханаанейцам, почитати місцевих численних божків — ваа-лов. Культ місцевих ваалов — общинних і міських заступників — був розпо-всюджений у Сирії і Палестині здавна

Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят, зв'язаних із землеробством: маццот — весняне свято опресноков, що злив-ся з древньою скотарською паскою; шеббуот — п'ятидесятниця, свято жнив пшениці; суккот — свято кущей, на честь збору плодів, та ін.

Весь культ знаходився в руках відособленої і спадкоємної групи жерців, що виводили своє походження від племені левітів. У палестинську епоху слово «левіт» взагалі означало жрець.

Але поруч з цим традиційним і спадкоємним жрецтвом уже з VIII ст. до н.е. з’явились засвідчені в євреїв також релігійні діячі зовсім іншого типу: так називані пророки (по-еврейски набіїм), що представляли собою дуже своєрідне і дуже складне явище. Спочатку пророки були, ймовірно, вольнопрактикую-щими жерцями — ворожками, провісниками. Вони пророкували, приводячи се-бе в стан несамовитості ударами в бубон, грою на музичних інструментах, тан-цем, іноді роздягалися при цьому догола, інакше кажучи, у діях пророків по-значалися чисто шаманські риси. Але в зв'язку з загостренням класових проти-річ в Ізраїльському й Іудейському царствах (після смерті Соломона єврейська держава розділилася на дві частин) пророки почали виступати якоюсь мірою як виразників народного невдоволення.