Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви

Крім навчальних занять, в університеті планували проводити різнобічну громадську діяльність. Тому в статуті особливу увагу звертали на “організаційне й товариське життя. Тут підходять такі теми: Що таке організація? Завдання організації за наших часів. Культура організованого життя. Обговорити всі можливі форми культурно-освітньої роботи в КУЄМ (Кружок Української Євангельської Молоді) — виклади, гутірки, часописи, бібліотека, радіо, прогульки, хори, інсценізації, театр, жива газета тощо”33. Тобто випускників університету готували не лише для майбутньої релігійної, а й суспільно-громадської діяльності. Цей напрям відповідав соціальній програмі Союзу українських євангельсько-реформованих громад.

До 1939 р. для викладання у цьому освітньому закладі були підготовлені і старші, досвідчені, і молоді теологи та проповідники. Хоча зазначимо, що до роботи в університеті планували залучити не тільки церковних, а й світських лекторів. Стосовно молодих теологів, то серед них більшість отримала спеціальну освіту за кордоном. Щороку на кошти Союзу та за допомогою зарубіжних протестантських центрів юнаків і дівчат скеровували на навчання до Європи. Найбільше молоді побувало у Польщі (Варшава, Клярисів, Венциборк), дещо менше — у Швейцарії (Базель), Голландії (Амстердам, Кампен), Франції (Монтельє), Шотландії (Едінбурґ), Німеччині (Альтон) тощо.Прагнучи повернути колишні позиції в Україні, кальвіністи особливу увагу приділяли прилученню до руху освічених осіб. Серед членів їхніх громад у Галичині, на Волині, а також у діаспорі було чимало лікарів, учителів, адвокатів, літераторів, музикантів, громадських діячів. Назвемо лише декілька прізвищ, хоча діяльність багатьох учасників руху становить цікаву і майже невідому сторінку в літописі українського життя міжвоєнної доби і заслуговує на окрему розповідь. Це, наприклад, пастор Павло Крат, з родини лікарів, випускник Київського (природничий факультет) і Львівського (філологічний) університетів. Один із засновників Української соціал-демократичної партії, після розчарування в її ідеалах — активний релігійний діяч, в еміґрації — організатор Українського народного університету ім.М.Павлика у Канаді, відомий літератор і критик. Пастор Іван Бодруг-Березовський — піонер українського реформатства у діаспорі, організатор 36 шкіл для українських поселенців у Канаді, автор українсько-англійського підручника і словника, декількох драм і збірників оповідань, редактор часописів “Канадійський фармер” (1903) і “Канадійський ранок” (1905-1908).

Однак повернімося до самої церкви. У віросповідному плані Союз українських євангельсько-реформованих громад дотримувався висхідних принципів кальвіністського вчення, насамперед, догмату про передвизначення*. Не маючи власного розробленого вчення, використовував готові зарубіжні, переважно швейцарські символи віри, теологічні твори. Однак, на відміну від кальвінізму в Україні у XVI-XVII ст., Союз одразу подбав про переклад цієї літератури українською мовою для селян, робітників та міщан, які переважали у його складі. Провідні діячі Союзу здійснили також переклади уривків з праці Ж.Кальвіна “Настанова в християнській вірі” під назвою “Інституція, або навчання християнської релігії” (автор перекладу — Юліан Шульга), Гейдельберзького катехизису (група перекладачів) та Малого катехизису (що “творить вступ до Гейдельберзького катехізму”34). Праці вийшли у Коломиї в середині 30-х років.

Особам з початковою і середньою освітою пропонували літературу, що становила власний ориґінальний доробок українських кальвіністів. Йдеться, передусім про популярні брошури, так би мовити полегшеного змісту, невеличкі за обсягом, кустарно оформлені. (Загалом Союз мав досить обмежені видавничі можливості. Його найбільші видання, наприклад, вийшли з друкарні Наукового товариства ім.Шевченка у Львові). Упродовж 1933-1938 років літературний відділ об’єднання, що складався з двох редакцій — у Коломиї та Львові, випустив серію брошур місцевих авторів. Це, зокрема, твори Зенона Бичинського “Ян Гус”, “Мартін Лютер”, “Історія і суть протестантизму”, Олекси Нижанковського “Кілька уваг про євангельську церкву”, Лонгина Цегельського “Звідки взялася і що то є євангельська віра?”, Леоніда Крисюка “Правда про сучасний український євангельсько-реформований рух”, “Чому я покинув православ’я” тощо. Чимало видань підготувало також Українське євангельське об’єднання у Північній Америці для розповсюдження між українцями у діаспорі та на рідних землях. Як засвідчують протоколи звіту діяльності СУЄР за 1936 р., річні витрати його літературного відділу становили 1 тис. 812 злотих35.

У культовій практиці Союз українських євангельсько-реформованих громад дотримувався загальнопротестантського канону. Його члени сповідували обряди хрещення (“яким приймається людина в церков, уживаючи води на знак і сповідання ними гріхів і віри в Ісуса Христа”) та євхаристії (“Господня Вечеря є Тайною подавання та принимання хліба і вина на памятку смерти Христової в жертву за нас”36). Однак, на відміну від пізньопротестантських течій, кальвіністи визнавали хрещення не тільки дорослих, а й дітей і не обов’язково через повне занурення у воду. “Хрещення уділяється дітям, коли їх родичі суть є християнами. Хрещення в Пресвитерській церкві уділяється звичайно у формі зливання води на голову принимаючого хрещення”. І якщо цей елемент поєднував кальвіністів з лютеранами, то характер їхніх богослужінь, значно простіший, ніж у лютеранстві, був наближений до баптистських зборів. “Пресвитерська церква не приписує ні священикові, ні парохії жодних сталих форм своїми законами і не вимагає від них правил Богослуження”. Останнє, здебільшого, передбачало читання проповіді, зголошування індивідуальної і спільної молитви, колективний спів. А ще “при кождім Богослуженню збираються добровільні грошеві жертви, яко річ вдячності за Божі дари і обовязку для підтримання Божого дому... і для ширення Царства Божого на світі”37.