Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.)

Монофізитству також судилося виокремитися в низку окремих сповідань із власною церковною структурою. Утім, засуджене як єресь, воно знайшло грунт у національно-визвольному русі на кордонах Візантійської імперії. Монофізитство поширилося серед сирійців, єгиптян-коптів, нубійців, ефіопів і вірмен.

ДІЯЛЬНІСТЬ ІМПЕРАТОРА ЮСТИНІАНА І. ФОРМУЛЮВАННЯ ПРИНЦИПУ СИМФОНІЇ

За ініціативи цього імператора був скликаний V Вселенський собор (553 p., Константинополь). Собор відбувся в умовах розділеної Римської імперії, яка розпалася після 476 р. Константинополь став столицею східної її частини ? Візантії. Надалі саме у Візантійській імперії розвивалося східне християнство під домінуванням Константинопольського патріархату.

Мета цього собору (його ще називають II Константинопольським) ? утвердження рішень Халкідона. Було засуджене вчення ?трьох глав? (богословів Феодора Мапсуестського, Феодорита Кирсъкого та Іву Едеського), які, на думку орто-рксів, відстоювали залишки несторіанства і не визнавали рішень Халкідонського собору.Окрім соборної діяльності та богословствування (трактати проти монофізитів) Юстиніан ініціював кодифікацію Візантійського законодавства. Важливим компонентом Візантійського права була сфера державно-церковних відносин. Найвідомішою є новела 6 Юстиніанового Кодексу, яка містить юридичне визначення й філоЬофсько-теологічне обгрунтування специфічної форми союзу та партнерства Християнської церкви і держави ? т. зв. ?симфонії?.

ХРИСТОЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ. МОНОФЕЛІТСТВО

Спроби утвердження Халкідонського віровизнання та намагання залагодити суперечності між ортодоксами і монофізитами спричинили дискусію з приводу т. зв. монофелітства (межа VI-VII ст.). Догматичне вирішення христологічного питання на Халкідон-ському соборі (дві природи й одна іпостась) для багатьох вимагало ще й ?психологічного? вирішення. А саме: як співвідносяться з наявністю двох природ у Христі різні вияви Боголюдського життя, тобто які Його рішення та дії вважати породженням людської волі, а які ? Божественної? Сформулювалося два варіанти вирішення проблеми:

oєдиним носієм усіх Божественних та людських рішень вважається лише Божественна природа Христа; їй належить усякий прояв волі;

oоскільки визнані дві цілісні природи у Христі, то їм притаманні два роди прагнення, два роди діяння; воля є невід?ємною складовою обох природ Ісуса Христа.

Перше з наведених рішень, яке несло на собі відбитки монофізитства, дістало назву монофелітства (від грец. моно феліс ? ?одна воля?). Однією з форм монофелітства був монергізм (від грец. моно енергія ? ?єдина сила, єдина енергія?). Монергізм був своєрідним ідейно-догматичним компромісом, спрямованим на унію ортодоксів із монофізитами в умовах конфлікту між Візантією та Іраном. Візантійські імператори Іраклій і Констанс підтримували у цьому Константинопольських патріархів. Монергізм викликав спротив, особливо на Заході, і був засуджений на помісному Латеранському соборі 649 р. Боротьба між Римом та Константинополем із цього приводу тривала до кінця 70-х pp. VII ст.

На VI Вселенському соборі 680-681 pp. монофелітство, у тому числі монергізм, були засуджені, насамперед завдяки позиції Римської церкви. Соборне визначення про ?дві волі? проголошувало, що у Христі ?дві волі, або хотіння, та дві природні дії відбувалися нероздільно, незмінно, нерозлучно, незлитно. І два природних бажання не суперечать одне одному. Його людське хотіння не суперечить і не протиборствує, а наслідує, або, краще сказати, підкоряється Його Божественному та всемогутньому хотінню?. Протягом подальших ЗО років монофелітство частково відновлювалося у Візантії. Вирішальну роль тут відігравали уподобання влади, заінтересованої у порозумінні з національними меншинами на кордонах імперії, які сповідували монофізитство. Лише на початку VIII ст. (715-716 pp.) на помісному соборі в Константинополі рішення VI Вселенського собору були відновлені.

АНТРОПОЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ. ПЕЛАГІЙ ТА АВГУСТИН

Відомо, що на Заході (в Західній церкві) питання про триєдність Бога та сутність Христа не викликали таких дискусій, як на Сході. Західна церква протягом тривалого часу задовольнялася визнанням regula fidei, а згодом прийняла Нікео-Константинопольський символ віри ? основу християнської ортодоксії. Вважається, що замість спекулятивного філософування західні церковні мислителі переймалися питаннями практичного богослов?я, зокрема антропологічним питанням ? дослідженням природи людини та шляхів її спасіння. Суперечка з цього приводу виникла на Заході, на початку V ст., між відомим богословом єпископом Августином з Гіппону (Півн. Африка) і вченим монахом з Шотландії Пелагієм (Морганом).