Християнство: зародження, розколи, священні тексти
Окрім цього між західною та східною церквами виникли суперечки богословського характеру. Східна церква дотримувалась Нікейсько-Константинопольського Символу віри, а в західній церкві був зроблений додаток про те, що святий дух походить не від одного Бога-Отця, але і від Сина (філіокве). Крім того, східна церква засуджувала спосіб прийняття причастя, принцип безшлюбності священиків, який існував у західній церкві, а також багато іншого.
Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині ХІ ст. і означало повний розрив між Римською та Константинопольською церквами. Константинопольський архієпископ Михаїл Керуларій надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Олександрію, Антіохію та Єрусалим, і одночасно домагався зрівняння в канонічних правах з Римським папою. Для вирішення суперечки був влаштований колоквіум між кардиналом Гумбертом (представником папи) і богословом студійського монастиря, тому що сам патріарх був слабеньким теологом. В результаті диспуту монах визнав свою поразку, але Керулларій не припинив домагань. Через порушення ним канонів під час скликаного з цього приводу собору, які мали на меті принизити представників папи римського, вони поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників. В свою чергу Керулларій 20 липня 1054 року зачитав текст анафеми Римській церкві. І не зважаючи на заклики і римського папи, і імператора Священної Римської імперії до єднання, патріарх оформив остаточний розрив.Отже на сьогодні ми маємо східну християнську церкву, яка отримала назву „православної”, що повинно підкреслювати правильність її принципів, і і західну християнську церкву, яка називається католицькою, що означає вселенська. Багато членів обох церков Велику схизму вважають історичним непорозумінням, що спричиненні людською гріховністю, покладаючи вину за нього на обидві церкви, і прагнуть до об’єднання. А це в свою чергу є неможливим через ту саму гріховність, що і призвела до розколу.
Реформація.
Початком реформації (1517 р.) вважається протест (від цього походить термін „протестантство”) Мартіна Лютера (1483-1546 рр.) проти індульгенцій, претензій пап на контролювання віри і совісті на правах посередника між Богом людьми, та багатьох інших недоліків тодішньої католицької церкви, при чому він не намагався відразу відколотися, лише хотів усунути ці недоліки. Католицька церква взяла до уваги вчення Лютера і назвала його схизматиком. Таким чином Лютерові і його послідовникам довелося відокремитися і заснувати свою релігійну течію в християнстві.
Реформаційний рух швидко поширився за межами Німеччини і став причиною виникнення багатьох християнських релігійних течій, зокрема, кальвінізму, англіканства, меннонітства та багатьох пост реформаційних протестантських течій.
Унії. Католики єдині з православними в розумінні того, що Християнська Церква, очолювана самим Ісусом Христом, зберігає внутрішню єдність. „Перегородки між церквами не сягають неба” (Платон Городецький). З обох боків є єдині погляди на причини розколу, але нема єдиних поглядів на спосіб об’єднання. Православні вважають, що єдиним шляхом подолання цих розколів є повернення до стану, який існував до 1054 року. Католики ж вбачають цей шлях у догматичному та адміністративному підпорядкуванні Римському єпископату при збереженні православними своїх обрядів.
Укладення уній відбувалося тільки за певних історичних умов, коли віруючі східних церков були поставлені перед вибором повної втрати своєї культурної і національної ідентичності або збереження її, але під іншою духовною юрисдикцією і, звичайно, обирали останнє. Так було на українських землях, що перебували в складі Речі Посполитої. На Близькому Сході в такі умови були поставлені православні греки, араби, вірмени, інші народи в період хрестових походів, а потім — Османської імперії, влада якої підтримувала католиків латинського та східного обрядів, примушуючи послідовників інших конфесій до прийняття ісламу. Але повністю приєднати вдавалося рідко. З понад 100 таких спроб об’єднання християнських церков у єдину Церкву лише одна увінчалася успіхом: 1580 року приєднали рух маронітів. В інших випадках унія, призводячи до загострення стосунків між католиками і православними, протистояння в міжцерковних зносинах і конфліктів на релігійному ґрунті, зумовила виникнення на місці однієї зі східних церков двох — уніатської та православної, а в Індії — чотирьох. Тобто не всі вірні хотіли укладення унії і переходили до неї.
Тим не менше на сьогоднішній день існують такі уніатські церкви: Маронітська Католицька Церква, Мелькітська (Греко-Католицька) Церква, Халдейська Католицька Церква, Сирійська Католицька Церква, Вірменська Католицька Церква, Коптська Католицька Церква, Католицька Церква Сирійсько-Малабарського обряду, Католицька Церква Ефіопського обряду тощо.
Найбільш вдалою спробою об’єднання є Українська Греко-католицька церква. Берестейська унія (1596 р.), яка офіційно оформила унію була не першою спробою об’єднання української православної церкви з католицькою, але єдиною, що мала результат. Унія спричинила дуже великі потрясіння в тодішньому українському суспільстві, вона мала позитивні (збереження української ідентичності, мови, виховання патріотизму) і негативні (історичні катаклізми, латинізація обряду тощо) наслідки, але тим не менше, Українська Греко-Католицька церква налічує досить велику кількість віруючих, що становить значну частку населення України.