Християнство: зародження, розколи, священні тексти

1.Зародження християнства: призначення Ісуса Христа, становлення християнства як релігії (зокрема Міланський едикт 313 р.);

За християнським вченням Бог створив світ і першу людську пару, яка порушила Його наказ (згрішила), а отже була вигнана з раю, і послана на землю. Так само як люди розмножувались розмножувався і гріх, і щоб людство не загинуло, Бог послав Свого Сина або Слово, через яке виникло життя на землі (див. Євангеліє від Івана: 1/1-5), щоб Він відкупив їх провини, примирив з Богом і таким чином подарував життя вічне. А отже Господь, який воплотився в людське тіло через народження, став людиною, дав людям Євангеліє (в перекладі „радісна новина”), тобто своє вчення, постраждав, помер за гріхи, і воскрес, перемігши смерть (див. Новий Заповіт).

В деякій літературі можна прочитати, що роком заснування християнства прийнято вважати рік народження Ісуса Христа. Але то є помилкове твердження, оскільки християнство первісно не було релігією в традиційному значенні цього слова до ІV ст., а точніше до 313 р. після народження Ісуса Христа.

До цього моменту християни були більшими чи меншими купками людей (як на зовнішній погляд релігійних фанатиків). Населення тогочасної Римської імперії не знало хто то такі, а християни і самі не могли про це розповісти. Вони просто проповідували Свого Бога, тобто чисте вчення Христа, і були безмежно Йому вірні. Жодних інших ознак релігії (місць поклоніння, храмів, визначеного і затвердженого ритуалу тощо), крім віри, в християнстві того часу не було. Перші християни збиралися таємно на молитовні збори, часто у приміських будинках, сараях, інколи у склепах померлих членів общини, підземних цвинтарях-катакомбах, де здійснювали спільну молитву та Євхаристію (з грец. „подяка”). Імператорська влада і населення з підозрою ставилася до християн, які збиралися таємно, не шанували статуй імператорів, а за найгіршими поголосами їли тіло і пили кров новонароджених дітей. Продовж майже 300 років християни зазнавали всіляких переслідувань з боку Римської імперії (їх просто вбивали, розпинали, кидали на розтерзання диким звірам, в киплячі казани, одним словом інквізиція відпочиває). Перше велике гоніння було в 64-68 рр. за імператора Нерона, коли християн звинуватили в підпалі Риму. Потім гоніння посилились і період правління імператорів Траяна (98-117 рр.), Марка Аврелія (161-180 рр.), Максиміна Фракіянина (235-238 рр.) тощо. Головними причинами цих гонінь були: по-перше, суспільні (християни впроваджували свої власні норми і мораль, несумісні з прийнятими на той час, наприклад проповідували соціальну рівність чоловіків і жінок, рабів і вільних тощо); по-друге, релігійно-державні (християни відмовилися вшановувати зображення імператорів, і що найгірше, не визнавали божественність імператорів, а крім того були дозволені лише національні релігії, якою не було християнство); по-третє, політичні (в одній із доповідей сенату говорилося: „вводячи нові божества, схиляють до прийняття нових законів; звідси виникають заколоти і таємні союзи…” Імператор Траян навіть спеціальним едиктом заборонив таємні збори). Більше того, інколи населення доходило до самосуду над християнами.

Так було до моменту, коли римський імператор Костянтин, зваживши на позитиви християнського мислення (наприклад, твердження: будь-яка влада від Бога, обов’язок послуху, прощення, відповідати добром на зло тощо), намагаючись створити єдину, міцну державу, оцінивши об’єднуючу силу християнського вчення, а також з багатьох інших причин, вирішив зробити християнство державною релігією. І 313 року імператор видає славнозвісний Міланський едикт про віротерпимість, так званий акт толерації, за яким християнська віра стає дозволеною і рівноправною з іншими релігіями.Те, що Констянтин прийняв християнство в принципі нічого не змінило в його житті. Він був стратегом і дбав про зміцнення своєї імперії, це було основним рушієм, котрий спонукав його прийняти християнство. Констянтин прийняв хрещення (якщо взагалі) на смертному ложі. Його розуміння релігії і життя суттєво не змінилося. Досвід чесних християн, мучеників, що стійко відстоювали свої переконання і намагалися бути чесними громадянами, які молилися за тих, хто їх переслідував, був важливим для імператора, оскільки він хотів постійності, а такі громадяни йому підходили. Тому визнання християнства державною релігією не змінило його віри, і він не перейняв християнське розуміння культу. Такий висновок можна зробити з його ставлення до нової релігії: імператор Костянтин не цікавився тим, що християни були спільнотою, за їх твердженням, веденою Святим Духом. Він не міг зрозуміти, що Христос став для християн всім в усьому. Він та його послідовники не могли зрозуміти, що християни не потребують храмів і жертовників, священників як посередників, для того, щоб молитися Літургію. Його цікавив зовнішній вигляд богослужінь. Він повинен був відповідати державному стандарту, і бути на належному рівні. Саме тому, імператор будує величні базиліки, жертвує базилікам Петра і Павла в Римі два дорогоцінні жертовники, намагається віднайти і відбудувати святі місця: Гріб Господній, Хрест та інші святі речі. Констянтин не питає єпископа Єрусалиму про духовність християнського богослужіння, його цікавить скільки золота, срібла, мармуру та інших прикрас йому потрібно на будову церкви воскресіння. Відтепер він чується відповідальним за побудову Царства Божого на землі, гідного його імператорській величі. Імператор хотів позбутися усього нехристиянського і побудувати все християнське. Але зіткнувся з проблемою, бо християнство того часу не мало канонічного права, котре б за допомогою припису визначило як повинен виглядати християнський храм, жертовник, як повинні виглядати християнські єпископи і священики. Тому імператор вирішив „допомогти” християнам: що мав, тим і поділився (одягом, золотом, грошима), в результаті нинішні християнські єпископи під час Літургії, за невеликими відмінностями, виглядають як римські імператори ІV ст., а храми нагадують палаци. Змінився навіть стиль молитов. Вони повинні були відповідати певним державним вимогам. Літургія наповнюється філософією. Природа стає предметом оспівування. Написи і малюнки з поганських храмів переходять в християнство (класичний приклад - собор св.Стефана в Відні з статевими членами на входових колонах). Поцілунок миру, як прийняття в спільноту, стає поцілунком жертовника, дверей при вході в храм. Поклони перед імператором тепер набули визнання серед християн - це ж „їхній” імператор. Кіріос як звертання до імператора, що колись був застережений лише Христові став нормативним серед християн. Згодом і єпископів почали Кирами називати. Єпископи стали отримувати ті ж самі права, що і сенатори, з ними також право на поклін та поцілунок руки, отримують земельні маєтки.