Християнська церква у Візантії в iv-vii ст.

Заснована на Сході християнська церква поступово поширилась далеко за межі свого початкового існування. Але і поширюючись на Захід, християнство в перші століття свого існування продовжувало зберігати свій церковно-східний характер. Сама проповідь християнства велася на грецькій мові. Навіть в Британії, яка лежала на межі відомого в тих часах світу, перші сліди християнства мали грецький характер. Проте в процесі розвитку національної свідомості народів, християнство поповнювалось місцевими дохристиянськими віруваннями. Вже у ранньому християнстві виникають суперечки між християнами. У 155 р. виникла суперечка про святкування Великодня між Сходом і Заходом. З часом суперечки почали виникати по канонічних і догматичних питаннях.

Ієрархічний устрій почав формуватися у II ст. Керівниками окремих християнських громад були пресвітери, що з часом стали священниками. Вчення про благодать єпископів давало їм переваги, в тому числі і практичні порівняно з іншими представниками кліру. За римським правом християнська громада не мала прав юридичної особи, тому всі майнові справи єпископ вів від власного імені. Єпископ розпоряджався майном церкви в межах власної єпископії безконтрольно, що вело до зловживань. З III ст. участь у виборах єпископа брали члени громади, місцевий клір, а також сусідні єпископи. Здебільшого він обирався з числа знатних і заможних людей. Церква перетворювала християнство в ієрархічну організацію під контролем заможних представників замість стихійного релігійного руху. З'їзди єпископів відбувалися в великих містах, які з часом почали називатися митрополіями, архієпископами. Патріархами називали

архієпископів похилого віку в знак поваги, а практичного значення в ті часи титул ще не мав. Архієпископ став керівником церкви у певній місцевості. Вже у III ст. Олександрійський архієпископ мав право висвячувати єпископів у цілому Єгипті. Константинопіль майже до кінця IV ст. залишається підпорядкований у церковному відношенні Олександрії. Антіохія стала релігійним центром Сирії, Каппадокії та Палестини.

До IV ст. у церкві був завершений поділ на "пастирів" -священнослужителів від священника до митрополита і "паству" - віруючих. Міста стали центрами християнських єпархій і керували релігійним життям сільських общин.

У боротьбі за єдність релігійних вірувань церковні діячі ще з II ст. почали формувати християнські догмати. Існувало дві основних школи богослов'я: олександрійська вкладала широкий богословсько-філософський зміст у кожний вираз священного писання, антіохійська, навпаки, дотримувалася буквального розуміння біблійних виразів. Але обидві школи використовували пізньо-античну філософію в тлумаченні християнського віровчення.1

В період становлення християнської релігії існувала велика кількість християнських сект. Але після того, як християнство стало державною релігією, усяке відхилення від ортодоксального віровчення дістає назву єресі і починає переслідуватися як церковною, так і державною владами. Після укладення союзу між християнською церквою та імператорською владою всі негаразди у церкві ставали питаннями внутрішньої політики Візантійської імперії. Під гаслами різноманітних релігійно-єретичних рухів їхні представники переслідували цілком мирські потреби. Під релігійним забарвленням могли виступати окремі соціальні групи проти державної влади, боротьба в різних прошарках суспільства чи сепаратистські рухи

__________________

1. История Византии: Т.1.

провінцій проти константинопольського уряду. Тому церковна політика держави на могла у той час носити тільки чисто церковний характер.

У ранній Візантії була характерна велика самостійність місцевих церков, існування сильних впливових патріархатів: олександрійського, антіохійського, а трішки згодом ієрусалимського. А у Західній церкві місцеві єпископи гуртувалися навколо єдиного центру - Риму .

Східно - Римська церква організаційно сформувалася остаточно на

четвертому Вселенському соборі у Халкідоні 451 р. Керівником її був

константинопільський патріарх. Церква з того часу посвячувала імператора

на царство у храмі святої Софії - Божої мудрості. Вважалося, що обряд