Культура середньовічного суспільства Київської Русі: від язичництва до християнства

Відукінд Корвейський писав, що датчани вже визнаючи Христа,

"... тим не менше, дотримуючись звичаїв вітчизни, вклоня-лися ідолам. І сталося, що на якомусь бенкеті в присутності госу-даря виникла суперечка про пошану богів, коли датчане стали стверджувати, що Христос - бог, але є й інші боги, більш (могутні ніж Христос), позаяк можуть викликати перед льдьми ще більші знамення і чудеса". Зрештою, описана суперечка закінчилася тим, що "... король розпорядився визнавати богом одного тільки Хрис-та, наказав знищити ідолів у підкорених народів відтоді належно вшановував служителів і священиків господа".

Аналогічні події відбувалися й на Русі.

Прийняття християнства за

Володимира Святославича

Як вже відомо, в другій половині Х ст. на Русі склалося кілька осередків щеп-лення християнського віровчення. Воно дедалі більше знаходило своїх прихильників і в дружинному оточенні великого князя київського - тій панівній верхівці в державі, від якої фактично залежали кардинальні зрушення в системі ідеологічної організації тогочасного суспільства.

Проте, Володимир Святославович, котрий прийшов до влади 980 року на хвилі язичницької опозиції і через труп свого брата-християнина, змушений був до певно-го часу орієнтуватися на ту частину панівної верхівки, яка дотримувалася традицій-них язичницьких вірувань і була схильна більше до організації зовнішніх воєннопо-літичних акцій, ніж до внутрішнього облаштування Київської держави. В літописі 983 року засвідчується посилення проязичницьких настроїв панівної верхівки. Тоді "київські бояри і старці" вчинили справжн. Гоніння на християн.

Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного і політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодаль-ного сіспільства і його держави. Збереження язичництва перешкоджало рівноправ-ним відносинам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу. Тому панівна верхівка Київської Русі інтенсивно шукає нові релігійні структури, які найбільш вдало відповідали б її інтересам.

Модель християнства як найбільше відповідала системі політичного устрою Київської Русі, що була тоді єдиною раньофеодальною молнархією. Християнізація відкривала шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в політич-ній структурі тогочасного світу й входження до світової християнської спільноти.

Охрещення Володимира Святославича і навернення в християнство підданих його країни пов'язувалося літописцем із військовим походом київського князя на грецьке місто Корсунь. Про це розповідає "Повість минулих літ". Згідно з нею заво-лодівши Корсунем, Володимир посилає послів до візантійської столиці з посланням слідуючого змісту:

"Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я , що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу, що й сьому вчинив."

Стурбовані василевси направляють до Володимира своїх посланців, переказу-ючи князю через них, що віддадуть за нього заміж свою сестру тільки тоді, коли "ти охрестишся... і з нами єдиновірцем будеш". Володимир прийнявши охрещення в Ко-рсуні, взяв шлюб із грецькою принцесою Анною. Після цього князь повертається до Києва з багатими трофеями, а Корсунь віддає грекам, як віно принцесу.

Створена більш, як сто років після справжніх подій літописна повість про охрещення Русі і тепер залишається предметом гострих дискусій. Коли ж і де охрес-тився Володимир Cвятославович ? Крім корсунської версії, літописцям були відомі й інші "адреси" Володимирового хрещення. Зокрема, називають, ще Василів, одначе вже сама назва цього міста, збудованого на честь християнського патрона Володи-мира, свідчить про пізнішу зміну первісного текста. Є підстави вважати, що Володи-мир прилучився до християнства в Києві на початку 980 року. За обчисленнями А. Поппе, днем охрещення київського князя було обрано день Богоявлення Господня, який припав на 6 січня. Відповідно до церковних канонів, Володимир пройшов під-готовку до охрещення, так зване "оглашення", що за звичаєм тривало 40 днів.Охрещенню киян передувало знищення загальнодержавного язичницького пантеону, зовсім недавно спорудженого в центрі стольного граду. Князь наказав, як повідомляє літописець,