Культура середньовічного суспільства Київської Русі: від язичництва до християнства
Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях . В історії України маємо дві релігійні, а відтак і культурні епохи. Простежимо, як кожна з релігій впливала на тогочасние суспільство.
1. Дохристиянські вірування східних слов'ян.
Пантеон давньоруських язичницьких богів.
Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з хритиянською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і по-яви першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язич-ництво. Під ним слід розуміти частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.
"Немає більш туманного й невизначеного терміна, ніж "язичництво"; виникнувши в церковному середовищі, він спершу означав усе дохристиянське й нехристиянське; ним покривалась і ведична гімнографія Індії, і літературно оброблена міфологія кла-сичної Греції, і річний цикл слов'янських чи кельтських аграрних обрядів, і шаманство сибірських мисливців".
Ранні релігії класового суспільства були загалом досить розмаїтими. Це пояс-нюється особливостями розвитку тих чи інших народів кожна з таких релігій пов'я-зана з певною етнічною спільнотою і становить невід'ємну частину такої спільноти. Усі ці релігії були політеїстичними, тобто кожна з них являла собою сукупність культів великого числа богів. І хоча один із них вважався головним, жодна з таких релігій ще не мала ознак чітко виявленої стрункої системи. З цього погляду східно-слов'янське язичництво кінця I тисячоліття н.е. також відповідало "міжнародним но-рмам".
На початковому етапі формування Київської Русі язичницький світогляд на-ших предків являв собою складну суміш пережитків сивої давнини (уявлень, що ви-никли ще в часи первісного ладу) з новими їх формами, які вироблялися свідомістю в перебігу зародження класових відносин. Наприклад, широко зберігалося обожню-вання сил природи, тварин та рослин. Проте досить швидко ці стихійні сили набува-ють у релігійній системі уявлень вигляду людиноподібних божеств: русалок, бере-гинь, рожаниць. Водночас розвивається культ предків. Подальший розвиток суспіль-ства спричиняється до того, що на перший план поступово виходять божества, котрі уособлюють сили природи, від яких залежали праці землероба. У середньовічні часи саме землеробство було основним для слов'янського населення території сучасної України.
В IX - X ст. на Русі існували не лише наївні забобони села, а й державна язич-ницька релігія міста і соціальних верхів з добре виписаним космологічним епосом, з уявленням про божественне походження великокнязівської влади зі складним ритуа-лом і розгалуженим станом жерців, який володів таїнствами напрочуд деталізованої символіки, а також різноманітних магічних діянь.
Важливе місце в житті східних слов'ян посідали культові споруди: капища, святилища, - де стояли виконані з різного матеріалу зображення язичницьких богів. Згадуються вони в деяких писемних джерелах, зокрема, в "Слові о законі і длагодаті" митрополита Іларіона. Археологічні розкопки підтвержують свідчення про наявність у Київській Русі язичницьких культових споруд - вони виявлені в Києві, Чернігові, новгороді, інших містах і селах. Одне з них на Старокиївській горі (біля приміщення сучасного Національного музею історії України) 1908 року розкопав відомий архео-лог В.В.Хвойка. Час будівництва точно встановити не вдалося: Y/YI - X ст. н.е. Збе-рігся лише кам'яний фундамент, що складався з різних за величиною брил сірого пі-сковику. Навколо збереглися елементи підлого, виліпленої з товстого шару глини бі-луватого кольору. Поблизу знайдено багато кісток і черепів тварин. За висновком дослідника, залишки будівлі належали язичницькому капищу, а стовп являв собою жертовник, на якому протягом тривалого часу здійснювалися жертвоприношення.
В пошані у слов'ян були також священні дерева і дикі тварини, насамперед мо-гутні старі дуби й дикі кабани - вепри. Про полювання на вепра та урочисте спожи-вання його м'яса розповідається в літописах і билинах. Підтвердженням того "Доб-рий дуб", що міститься під Києвом на "Желяні", назва якого відбилася в наймену-ванні урочища, що згадувалося в літопису під 1169 роком.
Отже, наведені матеріали свідчать про те, що в дохристиянські часи у східних слов'ян була значна кількість культових споруд. Переважно святилища - капища, де стояли зображення язичницьких богів у вигляді статуй. Більша частина з них стояла просто неба і являла собою округлі чи овальні майданчики з ідолами та жертовника-ми посередині. І тільки окремі могли бути культовими храмовими будівлями (панте-он у Києві та деякі інші комплеси).Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно по-в'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупо-спалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикра-си, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено - то булти меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки.