Культура середньовічного суспільства Київської Русі: від язичництва до християнства
На чолі пантеону поставлено Перуна - володаря грому і блискавок, покровите-ля великого князя та його єдиновладдя. Перун був грізним божеством. Але водночас це був і мудрий бог, адже його зображали сивою головою та золотими вусами. Н апосаді "першого сере перших" він змінив Рода. Згодом його не порубали, як інших ідолів, а під наглядом та в супроводі князівських слуг спустили до Дніпра й сплави-ли за межі держави.
Другим богом пантеону був Хорс. Окремі давні дослідники вважали, що це бог сонца і тепла. Наступний Даждьбог - одне з головним божеств язичницької Ру-сі. Під цим ім'ям обожнювалося сонце, яке згідно з віруваннями наших предків, да-вало життя, живило все наше середовище.
Антиподом Даждьбогу був в пантеоні 980 р. Стрибог - бог, який знищує доб-ро. В ньому ще уособлювалися холод, непогода. Наступним богом вважався Сі-маргл, образ якого трактується як охоронця зерна і посівів.
Єдиною представницею жіночої статті в цьому поважному зібранні богів була Мокош. Вона вважалася заступницею дому, родинного вогнища, покровителькою ткацтва, прядіння, вишивання та інших жіночих занять.
Сьогодні можна з певністю стверджувати відбір до пантеону 980 року був ці-леспрямованний і продуманний. Всі шестеро богів символізували основні аспекти економічного, політичного та військового зверхництва соціальної верхівки Київської держави .
Визначний політичний діяч Київської Русі великий князь Володимир Святос-лавович релігійною язичницькою реформою 980 року хотів спертися на авторитет окремих богів з різних куточків Східної Європи під час феодалізації підлеглих йому земель. Це засвідчує картографування знахідок амулетів-оберегів, що ототожнюва-лися з певними божествами, найбільш шановними в конкретних місцевостях. Так, символи Перуна частіше зафіксовані на археологічних пам'ятках Правобережжя Дніпра, а "сонячні" та "місячні" символи - на Лівобережжі.
Зміна функцій божеств окремих племінних угрупувань східних слов'ян має чи-сленні аналогії в багатьох народів світу на етапі переходу до цивілізації. Наведені матеріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н.е. до політеї-зму - найбільш уставленої, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем, що відповідала структурі давніх держав. Хоча поступово в усіх політеїстичних релі-гіях виокремлювалася фігура верховного, головного божества: у греків - Зевса, у ри-млян - Юпітера, у вавілонян - Мардука, у японців - Аматерасу, - зверхність одного бога майже ніде не спричинялася до зневаження всього сонму великих і малів богів. З перетворенням племінних богів на великі божества державного культу лише змі-нюються їхні функції. Відтепер боги охороняють недоторканість держави, захищя-ють її внутрішній устрій, освячують владу царя: цар - улюблений син богів або голо-вного бога, їхній помазанець.
Як і скрізь у світі, язичнцтво східних слов'ян віднайшло своє місце в новому історичному середовищі.
Поширення християнства на території Східної Європи
і причини його розповсюдження.
Паралельно з розвитком східнослов'янського язичництва на території східної Європи поступово розвивалася християнська віра.В першій половині І тисячоліття н.е. можна визначити дві місцевості в яких історики і археологи вбачали її поширен-ня - це Кримський півострів, де мешкало змішане грецьке й автохтонне населення.
Вже на зламі двох останніх століть середньовічний Корсунь (околиці суасного севастополя) вважався в історіографії центром проникнення нової релігії на східно-європейській землі, сполучною ланкою (Константинополь-Корсунь-Київ) між Візан-тійською імперією та Київською Руссю в часи християнізації останньої наприкінці І тисячоліття н.е.
Для підтвердження помітної ролі корсуня в християнізації східонєвропейсько-го населення використовувалася легенда про діяльність у цьому місті Климента - третього спадкоємця апостола Петра на єпископській кафедрі Риму. Створення першого єпископства в Крсуні датується періодом гонінь на християн за правління імператора Діалектіана, коли "мученики херсонеські" творили чудеса, проповідува-ли ідеї Христа і були розтерзані язичниками.Згідно з археологічними джерелами, для римського часу відомі лише окремі знахідки з християнською символікою. Згодом, у V-VII ст., вже з'являються перші кам'яні споруди для відправлення християнської служби - церкви у формі базиліки, а також поховальні склепи, в особливостях обладнання якої простежуються риси об-рядовості. Побічним підтвердженням того, що тільки в другій половині І тисячоліття н.е. в Херсонесі цілком перемагає християнська релігія, може служити факт існуван-ня тут обряду кремації тут аж до V ст. (проте цього ритуалу церква виступала найза-пекліше вже з часів перших вселенських соборів).