СВОБОДА СОВІСТІ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ЙОГО ВИЯВ СУЧАСНИХ УМОВ
1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього цер¬ква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народ¬ної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.
2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, нау¬ки, культури; у забезпеченні права особи на все¬бічний розвиток.
Глава Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" розглядає характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави.
В українській державі свобода совісті є кон¬ституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до ре¬лігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.
Зазначимо, що як поняття, котре виражає спе¬цифічне стосовно релігії та вільнодумства явище соці¬ально-політичного життя, свобода совісті має різні форми вияву. По-перше, ідеологічно-концептуальна свобода совісті — це судження, сформульоване ідео¬логами того чи іншого класу, антиклерикального ру¬ху, окремих вільнодумців чи організації атеїстів, а та¬кож теологів і служителів церкви. По-друге, про¬грамно-політична свобода совісті — це складовий елемент програм політичних партій, їхнє гасло у бо¬ротьбі за владу. По-третє, конституційно-правовий принцип свободи совісті — положення і норми, що зафіксовані у Конституції. Ці форми поняття "сво¬бода совісті", його елементи, структури за конкрет¬них умов наповнюються різним, іноді навіть проти¬лежним змістом.
V. В суспільстві здійснено секуляризацію державно-правових відносин; регулятивно-санкціонуюча роль релігії та церкви повністю усунута в галузі освіти, трудових відносин, соціального забезпечення. Ці й багато інших сфер соціального життя повністю пере¬бувають у віданні держави і правотворчих суспільних організацій.
Держава встановлює обсяг прав і обов'язків будь-яких організацій, у тому числі релігійних, визначаючи їхні функції. Як бачимо, релігійні організації не ви¬ключено зі сфери дії державних законів.
Релігія визнається особистою справою у тому разі й у тій мірі, якщо вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуються чинного законодавства, відправлення культів не приводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяган¬ням на права віруючих.
Реалізація права віруючих на відправлення релі¬гійних культів забезпечується спеціальними законами та контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів, зокрема Державного Комітету України з питань релігій, його уповноважених при місцевих радах народних депутатів.
В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з на¬ступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та про¬цесії безперешкодно провадяться у культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, уста¬новах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою трудових колективів і ради адміністрації.
Командування військових частин надає мож¬ливість військовослужбовцям брати участь у бого¬служіннях і виконанні релігійних обрядів.
Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, шпиталях, притулках для старих та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання про¬вадяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адмі¬ністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.
В інших випадках публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу держадміністрації даної території (району, міста). Клопотання про видання вказаного дозволу подається не пізніше як за 10 днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, що не терплять зволікання.