СВОБОДА СОВІСТІ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ЙОГО ВИЯВ СУЧАСНИХ УМОВ

Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Це конституційне визначення є основним змістовним елементом інституту свободи совісті, виступає її най¬вищою юридичною силою. Вона надає рівні мож¬ливості щодо реалізації власних духовних потреб і ві¬руючим, і невіруючим.

Стаття 35 Конституції України закріплює відок¬ремлення церкви від держави. На її важливість вка¬зують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирі¬шальною передумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усунення дискримінацій щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церквою.

Поряд із статтею 35 правовий інститут свободи совісті охоплює конституційні норми: 1) рівність гро¬мадян перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії, їх рівні права в економічному, полі¬тичному, соціальному і культурному житті; 2) ви¬користання громадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства і держави, пра¬вам інших громадян; 3) здійснення прав і свобод не¬від'ємне від виконання громадянином своїх обо¬в'язків.

Таким чином, категорія "свобода совісті" має ба¬гато аспектів розгляду. В даному розділі насамперед акцентується увага на конституційно-правовому зміс¬ті принципу свободи совісті, тобто мається на увазі сукупність правових норм і реальних гарантій, що ре¬гулюють і визначають розвиток пов'язаних з релігією суспільних відносин.

Перша частина цього визначення розкриває межі рівної свободи як для віруючих, так і для невіруючих. Друга частина — розкриває свободу совісті як право діяти у відповідності з релігійними або вільними пе¬реконаннями, тобто обґрунтовує здатність (право- і діє-) бути суб'єктом суспільних відносин, що регу¬люються державою.

У сукупності юридичних норм, що являють собою інститут свободи совісті, особливого значення набу¬ває конституційна заборона підбурювання ворожнечі й ненависті у зв'язку з релігійними віруваннями. Така норма покликана сприяти формуванню нормальних відносин між представниками різних конфесій, ві¬руючими і невіруючими.

Ці конституційні положення поєднуються із зако¬нодавством про релігійні культи і створюють єдиний комплекс правового регулювання та важливих гаран¬тій здійснення свободи совісті. Соціальним фун¬даментом будь-якої свободи, в тому числі свободи совісті, виступає економічна і політична природа су¬спільства, наявність широких демократичних проце¬сів у ньому. У зв'язку з цим розглянемо конститу¬ційні та законодавчі гарантії здійснення свободи сові¬сті в нашій країні.

¥1.2. Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації. Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних суб'єктів, взагалі не регулюють відносини між цер¬ковними організаціями і державними органами. Така постанова питання не відповідала б соціальній природі релігійно-церковного комплексу. Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків гро¬мадянського суспільства, тому держава зобов'язана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями гро¬мадян.При цьому на перше місце виступає надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релігію за умов, що відправлення певного релігійного культу не порушує законів, не посягає на права інших гро¬мадян і не зашкоджує здоров'ю людей. Законодавче регулювання релігійних відносин існує практично в усіх країнах. Так, в ст. 14 Конституції Бельгії підкрес¬люється, що свобода віросповідання і відправлення культу гарантується за умов припинення правопору¬шень, здійснюється при реалізації цих свобод. Конс¬титуція Японії визнає свободу віросповідання тільки в межах, сумісних з суспільним спокоєм і порядком, а також з обов'язками підлеглих (ст. 28). В Конституції Швейцарії зазначається, що здійснення цивільних і політичних прав не може бути обмежене приписами або умовами церковного чи релігійного характеру. Релігійні переконання не звільняють від виконання цивільних обов'язків: "Вільне відправлення релігійних обрядів забезпечене, оскільки не порушуються ви¬моги суспільного порядку і добрих звичаїв" (ст. 49— 50). Католицька церква на останньому соборі у Ва-тикані прийняла декларацію про релігійну свободу, де вказується, що релігійні організації і віруючі зо¬бов'язані виконувати вимоги світської влади, не по¬рушувати суспільний порядок і що громадянське суспільство має право захищатися проти зловживань, які можуть мати місце під гаслами релігійної свободи.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті: