СВОБОДА СОВІСТІ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ ЙОГО ВИЯВ СУЧАСНИХ УМОВ
Будучи формою суспільної свідомості, релігія тіс¬но пов'язана з правом. Цей зв'язок існує як на рівні релігійних і правових нормативних систем, так і на рівні формування загальнодержавної волі та її закріп¬лення в системі законодавства, що регулює діяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметом не тільки релігієзнавчого, а й юри¬дичного аналізу. Вона набуває подальшої актуалізації за умов демократизації суспільно-політичного про¬цесу в Україні, пов'язана з практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних вза¬ємин між сакральними і секулярними видами духов¬ної культури, паритетності між релігійними і віль¬нодумними ідеями. Тому пропонуються до розгляду такі питання:
1. Поняття свободи совісті як конституційно-пра¬вової категорії.
2. Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації.
Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії. В сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуаль¬ною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода со¬вісті" — це право громадян сповідати будь-яку ре¬лігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важли¬вим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті е однією з загально¬людських соціальних і духовних цінностей. За висло¬вом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є най¬більш цінною з усіх свобод".
Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна само¬оцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними мо¬ментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона охоплює індивідуалізовані, суб'єк-тизовані, включені до мотиваційної і емоційно-во- льової структури особи вимоги щодо її поведінки з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.
Совість виховується і формується суспільством передусім через вплив безпосереднього соціального середовища, в якому знаходиться індивід. Чинники соціуму формують людину як моральну істоту. Отже, відбувається первинна соціалізація особи, тобто лю¬дина сприймає й засвоює соціальні норми, правила поведінки, необхідну інформацію для реалізації усіх життєвих потреб.
Разом з тим кожна людина, що володіє ознаками право- і дієздатності, є суб'єктом права, своїми діями може набувати статус фізичної чи юридичної особи. Тому індивід завжди перебуває в певних пра¬вовідносинах з іншими членами суспільства (фізичними й юридичними особами). Між державою і гро¬мадянином створюються змістовні відносини, юри¬дичною стороною яких є правові відносини між ними. У демократичному суспільстві держава є офіційним представником інтересів громадянського суспільства, охороняє і забезпечує права громадян. Це її прямий І конституційний обов'язок. Держава через механізм примусового впливу, систему правовиховної роботи, організаційні заходи надає особі певного правового статусу, тобто виражає у законах те соціальне стано¬вище, яке займає особа в громадянському суспільстві й державі, закріплює сукупність правових засобів, що забезпечують громадянам реалізацію їхніх прав і сво¬бод.
Основний зміст правового статусу особи — це її права та правові гарантії, її обов'язки й відпові¬дальність за їх виконання. Тому свобода совісті як соціальна цінність доповнюється її юридичною ха¬рактеристикою. Свободу совісті необхідно розгля¬дати і як правове явище, в контексті всіх інших прав і свобод, що входять до правового статусу особи.
Звідси випливає визначення свободи совісті у ширшому змісті — свобода переконань, тобто право людини обирати, відстоювати власні переконання і здійснювати їх. Однак за певних історичних часів принцип свободи совісті мав різні форми виразу.
У первісному суспільстві фактично вже існувала свобода совісті, оскільки суспільство без класів і дер¬жави регламентувало ставлення членів громади до первісної релігії лише моральними нормами, що доб¬ровільно визнавалися усіма членами. В рабовласниць¬кому суспільстві, особливо при існуванні деспотії, ре¬лігія перетворюється на форму суспільної свідомості і несе класове правове навантаження. Принцип свобо¬ди совісті набуває певних обмежень і тому починає заявляти себе традиціями вільнодумства (Демокріт, Епікур, Лукрецій).В епоху середньовіччя панував релігійний сві¬тогляд; сповідання певної релігії фактично вважалося обов'язковим. За цих умов принцип свободи совісті не виступав як право вільно визначати своє ставлен¬ня до релігії. В такому значенні його проголосили у XVI—XVIII ст. ідеологи буржуазії, які боролися з фео¬дальним абсолютизмом і офіційною церковною вла¬дою. Одними з перших захисників свободи совісті виступили відомі філософи й вчені М. Монтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ф. Вольтер. Французькі просві¬тителі Ж. Мельє, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж.-О. Ламетрі сформували атеїстичний напрям — радикальний варіант свободи совісті.