Цінності та особливості українського національного характеру
Майже всі дослідники української ментальності не обминають таких рис українського характеру, як високу емоційність, чуттєвість та ліризм. Ці особливості нашої вдачі є божим даром, бо саме вони визначають людяність особи і є основою її творчості.
Українська емоційність є одним з архетипів (за К.Юнгом – колективне несвідоме, сумісна реакція, що проявляється в універсальних праобразах, праформах і підсвідоме визначають поведінку і мислення кожної людини) колективного несвідомого, яким, на думку О.Кульчицького, є тип ласкавої, плодючої Землі, збагачений віковим спільним досвідом співжиття хліборобського народу з доброю ненькою-Землею.
"Ті праобрази сильно впливають на життя та зазначуються і виявляються в поетичній творчості. Архітип плодючої Землі, українського чорнозему... відхиляє світосприймальні настанови від агресивної активності в напрямку м'якої, ентузіастичної забарвленості контемпля-гивности (пасивної споглядальності)" – пише О.Кульчицький [10, 55]. Звідсіля і одне з пояснень м'якості українського характеру, відсутності явно вираженої агресивності у світовідчутті українців.
Разом з тим дехто спеціально перебільшує силу емоційного мрійництва українців і недооцінює значення раціонально-вольового компоненту нашої психіки. Аналіз сьогоднішнього реагування на труднощі соціально-економічного і політичного характеру значної частини людей дає деякі підстави до такої оцінки нашого характеру. Тому що замість дієвості, активної боротьби за оптимальне вирішення наболілих проблем, ми занурюємось у настрої. Не можна не погодитись з думкою академіка О.Киричука, який справедливо стверджує, що держава постає там, де сильно розвинутий волевияв, де є відповідна динаміка, яка б зуміла пов'язати рівнобіжні "або й розбіжні" змагання сильних індивідуальностей, як це ми бачимо в Європі, або там, де пасивний та байдужий загал не вміє протистояти волі деспота і коритися його волі, як це ми бачимо в Росії чи на Сході. Ми, належачи в основному до Європи, надто віддалилися від неї, щоб розвинути в собі вольовий потенціал, потрібний для побудови власної держави, але й не наблизились настільки до Азії, щоб віддати себе власному деспотові" [16, 14].
Геополітичне (окраїнне – О.Кульчицький) розміщення України народжувало у її жителів два типи характерів людей; з одного боку, потреба захисту формувала дружинницький, лицарсько-козацький тип, з насолодою ризику й бажанням активно обороняти честь, волю та віру; а з іншого, необхідність виживання в обстановці вічних небезпек, привело до втечі у приватне життя ("моя хата з краю"), власного засклеплення ("нижче трави, тихше води", "покірне телятко дві мамки ссе").
Якщо перший тип виділяється активністю, дієвістю, то другому характерний "відступ у себе".Більш як 340-річне перебування більшості українського народу в складі Російської, а потім – комуністичної імперії призвело до знищення мужнього, "лицарського" компонента у психіці українського і збільшення притаєного, спрямованого на елементарне біологічне виживання.
Між цими протилежностями характерів – лицарсько-козацьким і угідливо-пристосовницьким – постає проблема українського характеру: екстра- та інтроверсивності вищих психічних функцій; виразної "кордоцентричності" і раціональності; переваги чуттєвості над вольовитістю.
Складністю історико-культурних та геополітичних умов пояснюється той факт, як пише О.Донченко, що український національний характер "...дуже складний, безсистемний і суперечливий" [13, 80]. Але, не дивлячись на всі складності українського характеру, у ньому є певна постійність (константа), своя специфіка.
Постійність психологічного складу нації свідчить про її високу життєдіяльність. Приклад української діаспори в Канаді, Австралії, США та ін. країнах свідчить, що український етнос не розчинився в інших етносах, не втратив своєї національної специфіки
Значний вплив у розвиток вчення про формування українського характеру вніс академік О.Киричук. Так, розглядаючи становлення і розвиток українського характеру у філогенезі (зміна психіки під впливом умов життя), він вказує на явище конвергенції (односпрямованості дії певних чинників) і дивергенції (розбіжність дії чинників) у формуванні національного характеру Ним же детально аналізується розвиток характеру в онтогенезі (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя). Тут О.Киричук виділяє такі внутрішні фактори-умови: спадковість, яка проявляється у формі природженої інтроверсивності вищих психічних функцій; кордоцентричності; анархічному індивідуалізмові, в тенденції переваги емоційного почуттєвого над волею та інтелектом; самоактуалізації; особливості розвитку окремих психічних процесів або психічних функцій (пам’яті, емоцій, почувань, мислення, сприймання, почуттів, волі), що інтегруються у фізичному, духовному, інтелектуальному і соціальному потенціалах особистості.