Цінності та особливості українського національного характеру
Інтровертизм українського характеру, його делікатність і вразливість, швидкі перебіги у настроях під впливом певних подразників, підкреслював доктор І.Мірчук, який твердив, що українцям властива "...перевага почувань, приступність найглибшим відрухам любови, що грає провідну ролю в їх духовному життю, але дуже часто це почування з якоїсь малоповажної причини перемінюється у свою протилежність, у розумово незбагненну, але чуттєво зрозумілу ненависть" [8, 18].
З останнім твердженням автора про такі різні контрасти українського характеру – від любові до ненависті – можна не погодитись, бо й сам І.Мірчук трохи нижче визнає, що "... українці в своїх переконаннях ніколи не засліплені" (там таки). Вроджену емоційність, більше того пристрасність українського характеру, як внутрішню (ендогенну) рису О.Кульчицький виводить із впливу прекрасної української землі – доброго, ласкавого, щедрого, плодючого чорнозему. На думку О.Кульчицького така земля не може не впливати на підсвідомі структури психіки тих, хто на ній працює [9, 75].
В іншій праці, Кульчицький пропонує глибше вивчити геопсихічні чинники, що впливають на формування української душі. "Завдяки вчуттю в краєвид людина зливається з ним унутрішньо, "піднімається уявним внутрішнім зусиллям разом з узгір'ям вгору", чи "розлягається степом", що залишає психічні наслідки, які оформляють душу" [10, 48-65].
Виходячи з такої теорії, можна говорити про певні особливості характерів "сина степу", "людини лісу", "верховинця" та ін.
Однією з історико-культурних та геополітичних причин розвитку в українському характері співчутливості, співпереживань і відчування чужого болю як власного, того, що тепер об'єднано в поняття емпатії, є те, що сам український народ пережив багато страждань і мук. Саме той, хто пережив страждання і муки, здатний зрозуміти іншого, що потрапив у таке ж становище. Будучи протягом століть гнобленим, недооціненим, офіційно позбавленим багатьох самостійних прав, тепер український народ такий високочутливий до всього, що діється в світі.
Значний внесок у дослідження умов формування українського характеру зробив відомий соціолог та етнопсихолог І.Рибчин.
Консолідуючись з О.Кульчицьким щодо впливу природних умов на розвиток емоційності українського характеру, І.Рибчин показує залежність психіки людей від конкретних природно-кліматичних умов, більше того, окремі відмінності в характерах жителів різних кліматичних зон він пояснює не особливостями їх життєдіяльності, як робить це більшість дослідників, а буквально впливом природно-кліматичних умов та особливостями пори року. Низинно-степове дозвілля стимулює, на його думку, почуття піднесення і розширення власного "Я" до безмежності. Літня спека та морозна зима позбавляють степ чарівності і розвивають тугу, сум, пригніченість, самотність, тривожність. Звідтіля – апатія, індивідуалізм, непідпорядкованість.
Як і О.Кульчицький, І.Рибчин вважає, що м'якість і лагідність характеру мешканців українського лісостепу обумовлена м'якими формами залитих сонцем лугів. Звідсіля – інтимне ставлення до природи, доброзичливість стосовно інших.
Дещо інший характер, на думку І.Рибчина, формується під впливом лісів. У жителів лісової зони розвинута романтичність, гармонійне співжиття з природою, що знаходить свій вияв у народній творчості, орнаментах художніх виробів, близьких до природи фарбах і звуках, "...характеризується сумовитістю та релігійним настроєм з уваги на понурий, темний вигляд тих лісів і гущавин" [11, 21-22].
Ряд особливостей характеру жителів Карпатських гір І.Рибчин пояснює різноманітністю гірських краєвидів, буянням барв та світлотіней. Для таких умов не характерна апатія, туга, затяжна меланхолія. Тут швидкий танок, дотепна коломийка, гострий гумор, весела пісня, колоритне різьбярство, барвиста вишиванка.Емоційна імпульсивність і динамізм, життєрадісність і пристрасність мешканців гір, особливо гуцулів, на думку І.Рибчина, безпосередньо випливає з "жахливо-величного, динамічного виладування стихій гірської природи" [11, 27-28]. Дещо по-іншому пояснює окремі особливості українського характеру В-Янів. Їх коріння він шукає в селянськості української нації, способі господарювання та життєдіяльності. Так індивідуалізм, як характерну рису українців, він виводить з намагання до свободи, самостійності, як у господарюванні, так і у класних вчинках. Це намагання самовияву часто приводить до небажання коритися волі іншого Українець – людина з складним відчуттям свого "Я", але переборовши багато труднощів до цього самовияву, він сам стає чуйним, кордоцентричним (сердечним), співчутливим до долі ближнього Характеру українця властиве всепрощення, непам'ятання зла.
Аналізуючи етнопсихологічні погляди М.Костомарова, який основною рисою українця називає перевагу особистого над загальним (у росіян перевагу загального над особистим), В.Янів пише, що в українців "виразна ворожість до всякого колективізму" [12, 9-10]. В іншому місці цієї ж книги В.Янів стверджує, що українець – це людина "малих гуртів", в які він безпосередньо вростає" [12, 90]. Він добре розуміє сім'ю, братство, громаду і мало "великі спільноти".