Психологічна характеристика феномену "Ми"

Належність до групи часто потребує зовнішніх атрибутів, які є спільними для групи і відрізняють її членів від іншої групи. Прикладом може служити одяг футбольних фанатів. Важливим компонентом групової ідентичності є мова, що виступає не лише атрибутом приналежності до групи, а й формою групової свідомості, відбитком групових цінностей тощо. Це, насамперед - мова спілкування етносу (національна мова), це - професійна мова, як компонент професійної ідентичності. Підлітковий жаргон та кримінальний сленг - це також форми мовної автономії, прагнення мати "свою" мову для диференціації "своїх" і "чужих". Крім мови люди відрізняються один від одного індивідуальними способами сприймання, мислення та поведінки, що узагальнюється поняттям ментальність. Колективні, притаманні групі особливості ментальності її членів складають менталітет, що виступає однією з групових характеристик психології людини.

Феномен "Ми" дає надзвичайне відчуття сили, особливо, коли "Нас" багато ("Разом нас багато, нас не подолати") і особливо, коли "Ми" озброєні. Навіть можливість власної загибелі перестає бентежити (згадаєте пушкінське "Есть упоение в бою..."). Персонаж кінофільму "17 миттєвостей весни" німецький офіцер говорить у поїзді Штірліцу: "Страшно помирати, коли ти один. А коли гуртом - то дрібниці, можна навіть пожартувати". Відчуття захищеності "Я" в ситуації ідентифікації з "Ми" є однією з причин описаного Е. Фроммом феномену "втечі від свободи", коли людина добровільно відмовляється від індивідуальної свободи заради стабільності, яку їй дає група [9]. Отже, існують істотні групові потреби, можливо групові інстинкти, які на відповідних філогенетичних та онтогенетичних етапах розвитку людини відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні соціально-рольових якостей особистості і виступають одним із джерел її соціалізації.Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Проте, слід розуміти, що для становлення людини дуже важливими є процеси, протилежні соціалізації, процеси індивідуалізації. Соціалізація, важливою ознакою якої є формування соціально-рольових якостей особистості, є хоч дуже важливим, проте лише етапом розвитку людини. Він має змінитись процесами протилежної спрямованості, суть яких полягає у поверненні до індивідуальних особливостей людини, але не на індивідному, а на індивідуальнісному рівні. Трактовка особистості лише як соціального індивіду не може пояснити всіх феноменів і проявів особистісного, таких, як суб'єктна активність, надситуативна активність, творча ініціатива, вищі прояви таланту і геніальності людини та інших.

Таким чином, в розвитку людини ми спостерігаємо гегелівський закон "заперечення заперечення", гегелівську тріаду. Це відповідає моделі розвитку людини в теорії Б. Г. Ананьєва, за якою вона проходить відповідно рівні "індивід - особистість - індивідуальність", перетворюючись на останньому етапі на суб'єкта діяльності. Деякі трактовки особистості (наприклад концепція актуалізованої особистості за А. Маслоу) ближче до ананьєвського розуміння індивідуальності, ніж поняття особистості у марксистській психології. Таким чином розвиток людини можна проілюструвати наступною схемою (послідовність рівнів розвитку треба розглядати знизу вгору від нижчого до вищого):

Схема 1

Діалектика рівнів розвитку людини

Можна розглядати два ступені розвитку особистості (два "заперечення" за Гегелем), яким відповідають процеси та механізми розвитку, а також основні форми активності. Це також можна подати у вигляді схеми:

Схема 2

Діалектика ступенів розвитку людини

Проте, навіть піднімаючись на вищі рівні розвитку індивідуальності, людина не перестає бути соціальною істотою, отже "феномен Ми" завжди залишається важливою складовою її психології. Групові феномени особистості можна прекрасно описати з позицій соціологічних рольових теорій [див. напр. 7; 12]. Так, можна говорити про зв'язок ролі і групи (у скількох групах бере участь людина, стільки і соціальних ролей вона має у своєму репертуарі). Роль - це спосіб включеності в групу. Групові ролі - це такі ролі, які не обов'язково містять у собі забарвлення індивідуальності, але обов'язково визначаються приналежністю до групи, тобто є позиціями соціальної структури. У кожній групі є одна основна роль. Якщо у одній групі у особистості є побічні ролі, то вони переважно зв'язані з мікрогрупами, угрупованнями, підгрупами і т. п. З точки зору рольових теорій немає ролі без групи, як не може бути короля без почту придворних, актора без глядачів. Група може бути уявлюваною (тоді і роль може бути внутрішньою, уявлюваною), але група повинна хоча б матись на увазі.

Соціологічні рольові теорії, описують не лише рольову структуру груп і суспільства в цілому, а й розвиток особистості. Так, у теорії Дж. Міда розглядається концепція такого особистісного феномену, як "самість", сутність якого полягає у оберненості досвіду індивіда на самого себе, рефлексивності, здатності бачити себе, як об'єкт. Але за нашими даними рольова природа особистості набагато багатогранніша, що дає підстави говорити про рольову теорію особистості. Існують особистісні ролі, які не визначаються лише соціальними рольовими позиціями, а дуже тісно пов'язані з індивідуальністю людини, відрізняючись від властивостей особистості тим, що можуть, на відміну від останніх, бути знятими, людина може перестати їх грати, хоча інколи (наприклад, якщо йдеться про життєві ролі, які взагалі не є похідними від соціальних позицій, а являють собою особистісну самопрезентацію) це зробити дуже нелегко.