Психологічна характеристика феномену "Ми"
Реферат на тему:
Психологічна характеристика феномену "Ми"
"Я" і "Ми", людина і група, індивідуальне та суспільне. Здавна діалектика цих понять живила філософію та логіку, мораль і право, соціологію та психологію. Яке з них вважати первинним, базовим? У цьому, на перший погляд, очевидному питанні відповідь виявляється не такою однозначною. Здавалося б, "Я" можливо саме по собі, а Ми неможливо інакше, ніж таке, що складається з окремих особистостей. Ці погляди знайшли своє вираження в основній позиції соліпсизму, крайньої суб'єктивно-ідеалістичної течії, що "існує тільки Я", тільки індивідуальна свідомість і нічого більше.
Проте не тільки теоретичні дослідження В. М. Бехтерева [1], Г. Лебона [6], З. Фрейда [8], що розглядають феномен розчинення особистості в юрбі, але також і суспільна практика тоталітарно-ідеологічних держав XX століття показали, що цілком правомірно розглядати "Ми" без "Я", групу без особистостей та індивідуальностей, продемонструвало майже первісне домінування групового над одиничним аж до повного заперечення цінності окремої людини. Подібні ексцеси групових цінностей не випадкові і навряд чи були б можливі, якби "феномен Ми" не мав глибоких психологічних коренів і не був у самій природі людини. Особистість по самій своїй сутності соціальна, тобто не можна стати людиною не пройшовши через соціалізацію, не переплавивши індивідуально-психологічні якості в горнилі суспільних стосунків.
Слід уточнити дефініції, використовувані в даному контексті. Під "феноменом Ми" передусім розуміємо групову ідентифікацію, процес усвідомленого або неусвідомленого ототожнення особистості з психологічно значимою групою, коли група виступає колективним суб'єктом соціальної поведінки. Приклади колективного суб'єкта - ми часто говоримо: "Така-то держава виявила волю...", або "Колектив такої-то організації вирішив...". Але не існує такого реального суб'єкта, як колектив або держава. Мова йде про особливого суб'єкта, який виникає не як арифметична сума окремих суб'єктів, що входять до його складу, а є похідним від групових феноменів, насамперед - пов'язаних зі структурою влади. Проте поняття "груповий суб'єкт" і "суб'єкт влади" не є тотожними, друге поняття не лише більш індивідуалізоване, в ньому, на відміну від першого, група як правило виступає "об'єктом влади".
Психологія групового суб'єкта - цікава і багатогранна тема, проте предмет нашого дослідження відноситься не до групової психології, а до соціальної психології особистості, нас цікавлять насамперед феномени індивідуальної свідомості, пов'язані з приналежністю до групи. В діалектичному взаємозв'язку групового та індивідуального ми будемо робити наголос на індивідуальному, але індивідуальність людини будемо розглядати переважно крізь призму його соціальності. В такому контексті "феномен Ми" може бути трактований не просто, як символічна групова роль, яку індивід грає в групі, а як такий стан особистості, коли індивідуальна самосвідомість витісняється, замінюючись різними формами групової свідомості, тобто здійснюється певне знеособлювання особистості.
Одне з найважливіших понять у даному контексті - це поняття групової ідентичності, тобто ідентичності, що визначається приналежністю особистості до значущих великих та малих груп. Можна також говорити про ідентичність групи, тобто самоідентифікацію групою самої себе, як колективного суб'єкта. Ці поняття взаємно пов'язані між собою. Так, завдяки ідентичності великих груп (наприклад - етнічних), група відчуває себе скривдженою, якщо здійснюється напад на неї з боку інших груп. Це позначається на всіх індивідах, що належать цій групі, всі вони, наприклад, переживають себе ображеними, навіть якщо критика групи їх особисто не торкалася. Нарцисизм групи проявляється у тенденції бачити свою групу кращою за інші та в можливості формування "образу ворога" в особі іншої групи [див. 5].
Колективні травми, нанесені великій групі, мають здатність до так званої трансгенераційної передачі, тобто успадкування новими поколіннями травматичного досвіду, який зазнало попереднє покоління. Це особливо актуально, якщо попереднє покоління не змогло виплакати, окультурити, або якимось іншим чином психологічно опрацювати, ритуалізувати травму. Тоді нове покоління відчуває себе травмованим, переживає травми предків як свої, немовби не було відрізку часу в десятки чи сотні років, прагне виплакати цей тяжкий спадок своїх пращурів, або помститися нащадкам тих ворогів чи кривдників, які вважаються власними ворогами. Це є причиною таких страшних явищ як етнічний тероризм, кровна помста, геноцид тощо (див. роботи Р. Кукиер [5], В. Волкана [15]). Передача травм між поколіннями здійснюється і у родинній системі, ці закономірності вивчалася А. А. Шутценбергер [10].Процеси групової ідентифікації, феномени групової ідентичності відіграють надзвичайно важливу роль не лише у соціальному житті індивіда, а й у всіх сферах функціонування особистості, загострюючись у переламні, кризові моменти індивідуального чи суспільного життя. Це показали нещодавні події осені-зими 2004 року, вибори Президента України та "помаранчева революція". Феномен "Ми" дуже яскраво проявився в цих подіях, адже вони не могли б відбутися, якби не значне підвищення згуртованості та посилення процесів групової ідентифікації. Це знайшло відображення в словах гімну "помаранчевих": "Разом Нас багато, Нас не подолати ... Ми не бидло, Ми не "козли", Ми України доньки й сини". Проте поряд з позитивними зрушеннями в суспільній психології (такими, як підвищення громадянської свідомості, почуття гідності, політичної активності тощо) ми були свідками різкого зростання протистояння різних політичних ідеологій, що викликало поляризацію суспільства та формування "образів ворога" в особі політичних опонентів. В основі цієї поляризації лежали не лише різні політичні вподобання, а й різні групові ідентичності, що знайшло відображення у відмінності соціокультурних, мовних, етнічних особливостей. Групова ідентичність відігравала настільки значну роль, що перемога однієї політичної сили сприймалася її опонентами як загроза ідентичності, що стало однією з причин акції протесту на Майдані Незалежності і особливо реакції на неї прихильників іншого політичного табору аж до закликів до автономії та сепаратизму. З точки зору групової психології це цілком логічно та закономірно, адже коли силоміць намагаються змінити ідентичність людини (а саме так сприймалася прихильниками одного кандидата перемога іншого), люди всіма силами будуть її захищати від втрати.