Психологічна характеристика феномену "Ми"
В цьому контексті не можна не згадати один чудовий практичний психологічний метод, який винайдений спеціально для роботи з феноменом "Ми" і прекрасно з ним працює. Це метод соціодрами, або психодраматичної роботи з груповими темами, груповими ідентичностями, колективними травмами, образом ворога, міжгруповими конфліктами та протистояннями [див. 4; 13]. Автор цієї статті має досвід роботи з проблемою подолання міжгрупових протиріч, викликаних революційними подіями осені-зими 2004 року [3]. Важливою подією для української соціальної психології, що певною мірою була наслідком "помаранчевої" революції, став приїзд відомого в світі спеціаліста психодрами та соціодрами Пітера Фелікса Келермана (Ізраїль) на початку літа 2005 року [див. 2]. У програмі його перебування в Києві були проведені: круглий стіл на тему "Трансгенераційна передача травми"; тренінг із соціодрами для українських психодраматистів, де було здійснено соціодраматичну гру на теми колективних травм та суперечностей української історії; семінар із психодрами, на якому, зокрема, було поставлено гру на тему психологічної травми, що стала наслідком політичного протистояння під час помаранчевої революції.
Вочевидь дуже цікавим є питання, які психологічні корені має "феномен Ми", які закономірності лежать в основі формування групової ідентичності та інших соціальних якостей особистості. Один із парадоксів людини полягає в тому, що для становлення особистості обов'язково необхідно пройти через процеси знеособлювання, про які ми говорили вище. Філогенетичний період знеособлювання, коли індивід спочатку розчиняється в групі, а після цього стає людиною, повторюється в онтогенезі окремої людини. "Феномен Ми" - це явище відкочування в якісь древні стани (визволення архетипічних уявлень). Архетипи К. Юнга є важливим прикладом групового в людині. Архетип - це те, що загальне для всіх людей - родова пам'ять людини. Отже - єднання з групою, злиття з нею не може не відбуватись без актуалізації архетипічних основ психології людини.
Якщо скористатися даними історичної психології та антропології, то можна дійти висновку, що групова ідентифікація мала надзвичайне значення для розвитку виду homo sapiens. Існує багато досліджень, які стверджують, що колективне існування для диких предків людини було набагато важливішим, ніж для інших тварин. Роль стадності для первісних людей проявлялась зокрема в тому, що існував досить тривалий історичний етап еволюції, відсутній у тварин, коли не відбувалось ніякої диференціації в статевих стосунках (так званий груповий шлюб), тобто кожний чоловік первісного племені належав кожній жінці цього племені. Ці дані можна зустріти в дослідженнях Л. Моргана, на які посилався Ф. Енгельс [див. 11; 14]. Така ситуація є наслідком, зокрема, того, що первісній людині, яка набагато поступалася тваринам по степені захищеності від зовнішніх ворогів, для того, щоб вижити, необхідно було максимальне згуртування, яке не залишало місця навіть для індивідуального суперництва між самцями за володіння самкою.Якщо здійснити невеликий екскурс у вікову психологію, то, аналізуючи процеси соціалізації особистості, ми також можемо виділити періоди підвищеної "соціальності" дитини, що співпадають з такими особистісними кризами, як криза 3-х років і підліткова. Для першої з названих характерна посилена потреба в наслідуванні, коли дитина копіює безліч зразків поведінки дорослого. Цей період переходить у фазу рольової гри, коли дитина здійснює численні репетиції різноманітних варіантів соціальної поведінки.
"Прагнення до знеособлювання" можна спостерігати на прикладі феномену підліткової потреби в згуртуванні (за якими стоять сильні процеси групової ідентифікації), надзвичайне прагнення бути в групі, бути однаковим із іншими. Цікаво, що це супроводжується досить критичним відношенням до багатьох соціальних нормативів, особливо таких, що ідентифікуються зі "світом дорослих", частим явищем в цьому віці є підлітковий нонконформізм, підлітковий гнів та численні реакції емансипації. Це є свого роду протест "Дитини" проти "Батька" (як символічних ролей), коли підліток відстоюючи власну автономію, намагаються скинути "батьківську" владу над собою. Водночас спостерігається ситуація, коли підліток є "рабом норми", тобто прагне будь-що бути такими, як всі, це є обов'язковим етапом формування особистості в підлітковому віці. Характерним в цьому відношенні є підлітковий поділ всіх людей на "наших" і "не наших", тобто на тих, хто належать до однієї з підлітком групи (це можуть бути не лише малі групи, а й великі) і тих, хто до неї не належить. Хто не пам'ятає із свого дитинства магічну силу хлоп'ячого: "Наших б'ють!..", здатного моментально розбудити дрімаючі сили первісного єднання.
Проблема групової ідентифікації висвітлює цілий спектр різноманітних проявів від простого усвідомлення себе представником якоїсь групи до фанатичної відданості групі коли групові інтереси домінують над особистими або коли всі люди діляться на "своїх" і "чужих", "наших" і "не наших" (тобто явно неконструктивних форм групової ідентифікації). В цьому плані цікавим є феномен кровної помсти, коли убивають людину тільки за те, що вона належить групі (роду, нації і т. д.), за те, що інший представник цієї групи винуватий в злочині проти якоїсь іншої групи. Ці закономірності лежать в основі таких негативних суспільно-психологічних явищ, як шовінізм, расизм, нацизм тощо, які пов'язані з таким найстрашнішим суспільно-політичним злочином, як геноцид. За ними крім інших суспільних деформацій завжди стоїть соціально-психологічна незрілість на суспільному рівні, так само як для підлітка (якому часто притаманні перекоси групової ідентифікації) характерна соціально-психологічна незрілість на особистісному рівні.