Юнг Карл Густав (1875-1961)

Вода як найбільш використовуваний аналітичною психологією символ несвідомого є предметом сновидінь. її дзеркало дає людині можливість по¬бачити свій власний образ. Воно не улещує, а правдиво відображає того, хто в нього дивиться, а саме — те обличчя, яке ніколи не показують світові, а прикривають Персоною — маскою актора. Дзеркало лежить за цією мас¬кою і показує справжнє обличчя. Для людини це є першим випробуванням її сміливості, бо зустріч із самою собою належить до того неприємного, якого прагнуть уникнути.

Юнг неодноразово вказує, що зустріч з архетипом приводить людину у стан панічного страху. Людина боїться зустрічі з самою собою, бо це зустріч зі своєю тінню, що, за Юнгом, становить один із центральних архетипів — несвідомий негативний бік людської природи. Характеристики, якими наділяється цей архетип, нагадують абстрактне уявлення про субстанцію, в якій розчиняється конкретний зміст усього існуючого в світі. Мова йде саме про ідею архетипу, а не про архетипне уявлення, що має певні чуттєві риси, взяті з усвідомленого людського досвід.

У книзі "Про свідоме й несвідоме' Юнг, розкриваючи архетип тіні, по¬казує, що він майже зливається з усім тваринним змістом людської психіки: це має пояснити "тіньовий" бік людської історії. Такі міркування своїм аб¬страктним натуралістичним підходом нагадують однобічні вирішення давніх суперечок: добра чи зла, вільна чи не вільна тощо людина за своєю суттю. Юнг кваліфікує людську природу як споконвічно злу.

Читач творів Юнга потрапляє в якусь розріджену атмосферу символів, що їх Байрон назвав ''образами без облич". Тінь — це тіснина, це вузькі ворота, які ніхто не обмине при спробі спуститися в глибоку криницю. Про¬те людина прагне пізнати саму себе, "вийти за ворота". Те, що за ворота¬ми, — це на подив безмірна далина, сповнена нечуваної невизначеності. Тут немає нічого внутрішнього чи зовнішнього, нічого верхнього чи нижнього, нічого тут і нічого там, нічого мого і нічого твого, нічого доброго і нічого злого. Це світ води, в якому все живе перебуває у завислому стані. Тут по¬чинається царство "симпатікус" — душі всього живого, де я нероздільно є тим і цим, де я впізнаю іншого в мені і інший впізнає мене як себе. Колек¬тивне несвідоме — це менш за все якась відгороджена система особистості, це об'єктивність, що охоплює весь світ і відкрита для всього світу. Я тут є об'єктом усіх суб'єктів на протилежність моїй буденній свідомості, де я завжди виступаю суб'єктом, що має об'єкти. "Загублений в самому собі" — ось вдалий вираз, що характеризує цей стан, стверджує Юнг.Психічні явища самі вказують на те, що вони мають архетипну природу, тобто передбачають автономний первісний образ, який існує універсально й досвідомо у здатностях людської психіки. Відчуваючи потребу більш до¬казової аргументації своїх положень, Юнг переносить міркування із царини сновидінь з їхніми суб'єктивізмом і довільністю у сферу народної творчості. Проте її продукти цікавлять Юнга не з боку відображення природи соціальних стосунків, а насамперед — як вираження її архетипності, апріорності. Він твердить, що в міфах і казках (як і в сновидіннях) душа висловлюється про себе саму, а архетипи тут розкриваються в їхньому при¬родному ансамблі як певна дія або перетворення.

Юнг звертається до казки "Лісовий цар", у якій цей персонаж зоб¬ражений у вигляді вегетативної древньої істоти, яка панує в лісі й разом з тим має стосунок до водяного царства. Останнє дає підставу Юнгові не сумніватися в належності "лісового царя" до несвідомого. Адже несвідоме виражається так само часто в образі лісу, як і в образі води. Отже, виходить, ніби всі казкові образи лише втілюють несвідомі психічні сили людини і ніяких об'єктивних відношень не відображають.

Юнг розкриває тсріоморфну (твариноподібну) символіку духу в казці. Образ тварини показує саме те, що її зміст і дія ще перебувають поза людською сферою взагалі, по той бік людської свідомості, зокрема. По¬засвідоме Юнг віднаходить як у демонічно-надлюдському, так і у тваринно-підлюдському. Сам старий мудрець хоч і має людський вигляд, проте його чаклунські здібності вказують на поза-, над- і підлюдське у вчинках добра і зла.

У тлумаченні трьох наведених архетипів (тінь, аніма, старий мудрець-анімус) Юнг використовує принципи символіки для персоніфікації дійових осіб казки (а також сновидінь). При цьому він виявляє архєтипи в типовій ситуації, місці, засобі вчинку, шляхові, які лише символізують той чи інший вид перетворення. Ці архєтипи, як і ті, що виявляються у формі дійових осіб, є також справжніми символами. Вони багатозначні, сповнені пере¬дчуттів і, зрештою, невичерпні. Це приводить Юнга до його епістемологічного заключного акорду: основні принципи несвідомого не можна описати з огляду на їхні нечисленні зв'язки.

У кінці своєї книги "Про психологію несвідомого". Юнг риторично запи¬тує про те, що зможе знайти в ній зацікавлений читач: прохолодну воду для спраглого чи пісок пустелі — безплідну помилку. Нехай цс вирішить читач творів Юнга. Те, що пропонує цей мислитель, широко й послідовно пов'язується з антиінтелектуалістичним спрядгуванням сучасної психо¬логічної думки, що відображає незрівнянну складність психічного життя людини.