Юнг Карл Густав (1875-1961)

Уточнюючи зміст колективного несвідомого — архаїчного шару людсь¬кої психіки, Юнг вміщує в ньому не тільки архаїку людських функцій, а й функції тваринних предків людини, тривалість існування яких була незрівнянно більшою, ніж відносно коротка епоха суто людського буття. Про існування тваринних рис у людській психіці свідчить, за Юнгом, зміст сновидінь: тваринна символіка в них указує на позалюдське, надособове. Прагнучи показати вирішальний, а саме негативний, вплив архетипів ко¬лективного несвідомого на психіку людини, Юнг аналізує велику кількість міфологічних сказань, саг і т.ін.

Зруйнування негативного впливу архетипів здійснюється, за Юнгом, че¬рез процес індивідуації, який має привести людину до формування, або точніше — до розкриття її неповторних творчих рис (ідея, що її неодноразо¬во порушують Бергсон, Сартр, Зеньковський, Фромм та ін.). Юнг вважає своє поняття індивідуації складним для розуміння. Воно, з одного боку, є продовженням розвитку архетипного образу — тінь, аніма й анімус. З іншого боку, індивідуація має бути запереченням самої архетипності. Мета індивідуації — позбавляти "Я" оманливого одягу персони, з одного боку, і сугестивної сили первісних образів, з іншого. Лише долаючи ці дві переш¬коди, людина підходить до свого істинного стану. Далі Юнг показує картину асиміляції несвідомого з боку "Я". Рівновага між свідомим і несвідомим свідчить про те, що центр усієї особистості більше не збігається з "Я", а з точкою, що лежить між свідомим і несвідомим, як точкою нової рівноваги.

Юнгові спроби подолати ворожнечу між шарами психічного спираються на ідею символіки: перед небезпекою дезінтеграції виникає протидія сим¬волічного характеру. Це чітко вказує на дію централізації. Сповнені містичного змісту, символи, за Юнгом, часто набувають форми мандали — круга, який має в собі квітку, хрест або колесо, з тенденцією до повторення числа чотири (кількість пелюсток, смуг або спиць), що має уособлювати чотири головні психічні функції (мислення, емоції, відчуття та інтуїцію: всі інші є похідними, другорядними). Ця містична символіка зі стародавніх та середньовічних часів має виражати єдність психічної натури людини.

Однією з істотних вад усього вчення Юнга є те. що він віддає перевагу принципу автономності у тлумаченні психологічних даних. Сама ідея про автономні шари психічного має бути піддана серйозному аналізові.

Юнг висуває вимогу: несвідоме психічне має пізнаватися за наявності усвідомлюваного змісту. В індивідуальному несвідомому таким змістом виступають емоційні комплекси; змістом колективного несвідомого є архетити різноманітних спрямувань. Число їх безконечне, проте Юнг аналізує лише найбільш яскраві й типові.

Найхарактернішим вираженням колективного несвідомого є, за Юигом, такі форми народної творчості, як тайновчеїшя, міф та казка. Правда, вони не показують архетип у його інтимній, безпосередній, первісній основі. Адже вони виступають для людей в усвідомлених, специфічно відчеканених протягом тривалого часу формах. Ось чому поняття архетипу лише частково відповідає поняттю "representation collectives" Л.Леві-Брюля, бо свідчить про такий психічний зміст, який ще не набув усвідомлених форм.Коли Юнг зауважує, що для первісної людини пізнання природи — це мова і зовнішній одяг несвідомих душевних процесів, що "душа містить у собі всі ті картини, з яких виникають міфи", то цим він розриває єдиний хід людської культури на дві протиставлені одна одній епохи. Сучасна наука, втім, не використовує терміну ''проекція", пояснюючи явища природи або суспільства у зв'язку з особливостями психіки. Але хіба вона цілком звільнена від антропологізму? Хіба сучасна наука в цілому не показує саме людський "зріз" Всесвіту, а сама людина хіба не розкривається як один із компонентів складної взаємодії з об'єктивним світом? З іншого боку, як міг відбутися рух людської культури, якби вже первісна людина, практично взаємодіючи з оточенням, не відображала б суттєвих об'єктивних якостей предметів і явищ навколишнього світу?

Юнг, мабуть, вважає такт позицію плоскою, будь-що проводячи серйоз¬ний розрив між давнім і сучасним; пов'язати їх органічно йому вже надто важко. Той зв'язок, що він встановлює, є зв'язком саме певного зведення сучасного до стародавнього.

3а Юнгом, розвинені релігії далеко відстоять від первісного образу — привабливого, прекрасного, сповненого таємничих передчуттів. Це має по¬яснювати факт захоплення з боку людини Заходу символами Сходу, а лю¬дини Сходу — символами Заходу. Адже ці символічні картини створені з "першоматерії одкровення" і відображають первісне уявлення божества.

Історія релігії, за Юнгом — це історія зміни символічних образів, які виражають архетип. Із часом вони відмирають, тому що не виражають його адекватно, а лише у формі свідомості. Якщо християнство, історично чуже природі германських племен, не було би їм до вподоби, вони легко його відкинули б, особливо тоді, коли престиж римських легіонів підупав. Але християнство залишилося на новому для нього грунті, оскільки відповідало архетипному взірцеві.