Судова психологія
Саме фактичне дотримання норм є умовою формування певного порядку дій. Питання ж, чи треба їх примусово застосовувати і як саме, має другорядне значення. Фактичне дотримання певних правил, без сумніву, передувало будь-якому свідомому їх застосуванню. Тому причини виникнення цих правил не треба плутати з причинами необхідності їх примусового застосування Ті, хто зважувався на це, цілком могли не мати повного уявлення про функції, які виконували ці правила Однак для збереження суспільства необхідно розробляти певні методи ефективного навчання цим правилам, а часто й примусового їх застосуван¬ня (хоча це може бути те ж саме). Однак, потреба в їх застосуванні залежить і від інших обставин, окрім наслідків їх недотримання. Якщо ми зацікавлені в результаті дотримання норм права, то байдуже, підкоряються їм люди тому, що в них описаний єдиний відомий їм спосіб досягнення певних цілей, чи тому, що тиск або страх перед покаранням не дозволяє їм поводитися інакше У цьому сенсі просте відчуття того, що будь-який вчинок людини виявиться обурливим і нестерпним для її інших, має цілком таке саме значення, що й примусове правозастосування за допомогою формальної процедури, яке ми виявляємо в розвинених правових системах Важливим для нас на цьому етапі є те, що в зусиллях забезпечити й удосконалити систему норм права, які вже дотримуються, завжди розвивається дещо, відоме нам як механізм правового регулювання.
Питання, які потребують їх вирішення, полягають не в тому, чи підкорилися сторони іншій волі, а в тому, чи узгоджувалися їхні дії зі сподіваннями, які підставне виникли в іншої сторони, бо відповідали усталеним звичаям, на яких ґрунтувалася повсякденна поведінка членів даної групи. Значення звичаїв у цьому випадку полягає в спричиненні сподівань, які керують людськими вчинками, тому за обов'язкові вважатимуться ті звичаї, на дотримання яких розраховують усі й які завдяки цьому стають умовою успіху більшості видів діяльності. Здійснення сподівань, які забезпечують ці звичаї, не є і не здається наслідком волі жодної людини, воно не залежить від бажання будь-якої особи або конкретних особистостей причетних людей. Якщо виникає потреба в залученні стороннього судді, то це тому, що від такої особи сподіваються вирішення справи як типової, яка може статися будь-де й будь-коли, а отже — вирішення в такий спосіб, який (задовольнить сподівання кожної людини, яка опиниться у подібному стані серед людей, не відомих їй особисто.
Суддя повинен виявляти норми, які ніколи не були сформульовані та на підставі яких, можливо, до того не діяли. Його завдання буде цілком відрізнятися від завдання провідника чи організації, яка повинна приймати рішення про належні дії для досягнення конкретних результатів.
Необхідність свідомого встановлення норм для невідомої кількості майбутніх випадків передбачає певний хист до абстрактного мислення, на яке навряд чи здатні примітивні люди. Для визнання абстрактних норм, незалежних від будь-якого очікуваного конкретного результату, їх треба було виявити — розум не міг свідомо їх створити. Якщо сьогодні концепція права як сукупності абстрактних норм є такою звичною для нас, що нам здається очевидною й наша спроможність свідомо створювати його, то це — наслідок зусиль незліченних поколінь суддів, які формулювали словами правила, що їх люди застосовували на ділі. Ці зусилля повинні були призвести до створення й самої мови, якою можна було висловити такі правила.Отож, особлива позиція судді виникає з тієї обставини, що його цікавить не те, що має виконуватися в конкретному випадку за бажанням будь-якої влади, а те, на що можуть «законно» сподіватися приватні особи, й слово «законний» стосується тут тих сподівань, на яких зазвичай ґрунтувалися його дії у цьому суспільстві. Метою норм права повинно бути справдження цих сподівань, від якого залежить успішне здійснення планів окремих людей. Правитель, який доручає судді підтримувати злагоду, як правило, робить це не з метою збереження створеного ним порядку чи перевірки виконання своїх наказів, а для відновлення порядку, характер якого той може навіть не усвідомлювати. На відміну від наглядача або інспектора суддя не повинен наглядати за виконанням наказів чи покладених на когось обов'язків. Хоча він може призначатися вищою владою, його обов'язок полягає не у нав'язуванні волі цієї влади, а в розв'язанні суперечок, які можуть порушити існуючий порядок; він займається конкретними подіями, про які владі нічого не відомо, та вчинками людей, які в свою чергу не мали жодного уявлення про конкретні накази влади щодо належних дій.
Отже, «на початковій стадії право (з точки зору правознавця) мало своєю єдиною метою збереження злагоди». Норми права, які застосовує суддя, мають значення для правителя, котрий призначив його, лише настільки, наскільки вони допомагають підтримувати злагоду й гарантують людям можливість спокійно продовжувати зусилля. Вони ніяк не пов'язані з тим, що людям було наказано робити, а лише з їх утриманням від певних вчинків, які не дозволяються нікому. Вони виходять із і певних висновків щодо безперервного ладу, якого ніхто не створював і який все ж таки вважається існуючим.
Для того, щоб внаслідок поодиноких дій людей виник загальний порядок, потрібно, щоб до цих дій не лише ніхто без необхідності не втручався, а й щоб у тих аспектах, в яких успіх діяльності окремої людини залежить від певних відповідних дій інших, існував принаймні реальний шанс на таку відповідність. Однак усе, що можуть у цьому плані зробити норми права, — це допомогти людям разом виявити й сформувати цю відповідність, яку абстрактні норми фактично не можуть завжди гарантувати.