МОРАЛЬНИЙ ВИБІР ОСОБИСТОСТІ
Аби розібратися в цьому протистоянні свободи й необ¬хідності, слід звернути увагу на те, що людина може ви¬бирати не тільки між певними речами, котрі входять у коло її життя. Тобто йдеться передусім про те, що соці¬альні обставини, місце людини в системі суспільних від¬носин можуть значною мірою обмежувати формальну мно¬жинність варіантів вибору.
Не можна не погодитися і з тим, що соціальний і мо¬ральний прогрес зумовлюють ступінь свободи людини в моральному виборі діянь і вчинків, які відповідають істо¬ричному розвиткові, впливаючи не тільки на об'єктивну можливість вибору варіантів, а й на суб'єктивну здатність особистості до морального самовизначення.
Відкидаючи антиномію свободи та необхідності, марк¬систська філософія виходить із визначення свободи як про¬цесу «пізнання необхідностей» і врахування їх у діяльності. Таким чином, свобода особистості, колективу, класу та су¬спільства в цілому полягає «не в уявній незалежності» від об'єктивних законів природи та суспільства, а в здатності розумно вибирати свою лінію поведінки серед реальних можливостей.
В основу вирішення в сучасній етиці питання про сво¬боду морального вибору, про співвідношення об'єктивної можливості та суб'єктивної здатності вибирати лежить наукове розуміння свободи та необхідності. При такому розумінні об'єктивні обставини та особисте рішення взає¬мозв'язані як елементи одного цілого, є системою об'єк¬тивних і суб'єктивних сторін свободи. Свобода вимагає пізнання необхідності, але не зводиться тільки до нього, оскільки воно виступає лише умовою, засобом для досяг¬нення людських цілей. Тому свобода — це вибір певного варіанту дій, що відповідає об'єктивним обставинам і суб'єктивним бажанням. Інакше кажучи, людина виступає тут не об'єктом впливу на неї закономірностей розвитку суспільства, а суб'єктом історії, котра власне і є резуль¬татом діяльності людей.
Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції ли¬ше висловлювали своєю мовою найхарактерніші умонаст¬рої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історич¬ний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи — на загальне; або апелювали до суто «людської природи», «людської суб'єктивності», ігноруючи об'єктивну необхід¬ність, закономірності суспільного розвитку.
Та очевидно ж, якщо та чи інша концепція апелює до якогось абстракту, відверненого від реальної людини, то все, що стосується самобутності, індивідуальності людини, приноситься по суті в офіру «суспільному інтересові», обертається справжньою сваволею в розуміні людини та її світу, а в реальному житті — недооцінкою значення уні¬кальності людини, особистісного «фактора». Нелегкий до¬свід історії нашого суспільства більш ніж переконливо ілю¬струє це.
З іншого боку, якщо у створеній картині світопорядку визначальне місце відводиться ізольованому індивідові з його егоцентричним буттям, незалежним від будь-яких причин, обставин, то втрачає всякий сенс моральна оцінка вчинків такого індивіда, оскільки вони виступали б на¬слідком непідвладної завбаченню діяльності «свободної во¬лі»; І в тому, і в іншому випадку дегуманістичні тенден¬ції очевидні й підтверджуються суперечливим характером сучасної цивілізації, яка поєднує як панування над лю¬диною безособистісних соціальних сил, так і протест проти них людської індивідуальності, що доходить нерідко до стихійного бунту і створення антикультури.
В чому ж причина такого різного тлумачення самої людини, її сутності, її свободи, моральної в тому числі? І чим пояснити такий разючий незбіг уявлень про людину та її свободу з реальним станом речей, реальними долями людей?Спробуємо відповісти на ці запитання. Коли К. Маркс у своїй теорії показав, що багато питань права, політики чи моралі кореняться у сфері економіки й там мають бути знайдені їх вирішення, коли він пояснив активну життєву орієнтацію людської свідомості реальною історією праці й класової боротьби, то переглядові було піддано не тіль¬ки уявлення про історію суспільства, а й саму історію су¬спільної свідомості та суспільного буття, тобто людська історія дістала нове висвітлення з діалектико-матеріалістичних позицій. На основі такого підходу моральність ро¬зуміється як соціально-історичне явище. Моральність не є лише прямою похідною від розуму людини; вона зумовле¬на об'єктивним процесом соціальних відносин, тому мож¬на простежити становлення моральності як соціального явища й визначити, як воно зумовлює моральну природу людини, а відповідно й її можливості морального вибору. К. Маркс підкреслював: «Люди самі роблять свою істо¬рію, але вони роблять її не так, як їм спаде на думку, при обставинах, що їх не самі вони вибрали, а що безпосеред¬ньо вже є, дані їм і перейшли від минулого». Тут Маркс має на увазі не лише економічні передумови людського життя, а й матеріальні та духовні сили та здатності лю¬дей, що історично склалися, формуються діяльністю людей і успадковуються як досвід поколінь. Більш того, К- Маркс єдино науковим методом вважав саме метод виявлення матеріального базису як природно-історичної суспільної основи становлення та функціонування різних феноменів духовного життя, в тому числі й моральності.