Механізм держави
Органи державної влади розрізняють за тим, що одні з них колективні утворення (наприклад Верховна Рада України, яка складається з 450 народних депутатів), а інші представлені однією особою (Президент України). За загальним правилом орган держави складається із колективу державних службовців правовий статус яких визначається законами і конкретизується в посадових інструкціях, штатних розкладах. До державних службовців і посадові особи, які мають владні повноваження, видають правові акти, самостійно проводять їх в життя. Службовці безпосередньо матеріальних благ не виробляють, тому утримання їх покладається на суспільство. Вони отримують заробітну платню в державному органі відповідно до займаної посади.
Для державного апарату необхідні спеціально підготовлені кадри чиновників, які володіють кваліфікацією і професіоналізмом. Прошарок людей, задіяних в діяльності державних органів, відзначають як бюрократію. Даний термін використовують і для негативної характеристики таких проявів в державному апараті як формалізм, кар'єризм, байдужість до людей і їх потреб. Щоб побороти негативні явища використовують демократичні методи і стиль роботи. Існує ціла система спеціально розроблених механізмів покликаних стримувати бюрократизацію. Ефективні такі методи, як переведення державних службовців на роботу по контракту, заборона державним службовцем брати участь у комерційній діяльності.
Управлінський апарат повинен бути інструментом органів влади, який вибраний і контролюється народом.
Система державних органів влади.
Державні органи в правовій демократичній державі утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів народу, який є першоджерелом влади. Діяльність всієї системи органів державної влади України має бути спрямована на забезпечення прав людини і громадянина, єдність системи цих органів проявляється в тому, що органи, які їх складають, не розрізнено, а сумісно, перебувають у тісній взаємодії, взаємозв'язку і взаємозалежності. Система державних органів являє собою і організаційну єдність, оскільки органи обираються або створюються іншими; одні керують іншими; одні підзвітні й підконтрольні іншими.Усі органи діють на основі Конституції та Законів України. Акти, прийняті вищими за належністю органами є обов'язковими для нижчих за належністю. Так, Акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання міністерствами, місцевими держадміністраціями тощо. Таким чином, між державними органами існує організаційно-правовий зв'язок.
Система органів не є незмінною. Вона новелізується під впливом історичних, економічних, політичних, соціальних та інших факторів. Ця система змінюється разом із розвитком держави.
Єдність системи державних органів зумовлює і поділ їх на складові частини - влади державних органів. Конституція України, конституційне законодавство, закріплюючи систему і структуру органів державної влади, поклали в основу функціональне призначення відповідних органів, їх роль і місце в державному механізмі.
Від державних органів слід відрізняти громадські організації, політичні партії, які є добровільними об`єднаннями громадян і створені на їх основі єдності інтересів дають на засадах членства, відповідно до своїх статутів під певним контролем держави щодо дотримання законодавства й норм суспільної поведінки.
Політичні партії є вищою формою громадської організації, прибічників рівної загальнонаціональної програми, побудованої на ідеологічному зв'язку, добивається впливових позицій у здійсненні державної влади в організації політичного і громадського життя суспільства. Політичні партії - своєрідні посередники між державною владою і всім суспільством. Партії пропонують, допомагають державній владі обирати найоптимальніший шлях вирішення найважливіших державних завдань.
Найбільш універсальне, об`ємне місце у системі державних органів займають органи державної влади та управління.
Особливе місце посідають законодавчі органи, на які відповідно до принципів поділу влади покладена законодавча, правотворча діяльність. Вони приймають закони, які мають найвищу юридичну силу і врегульовують найважливіші суспільні відносини. Законодавча діяльність - це прерогатива представницьких органів, які обираються, як правило, на основі загального, прямого, рівного виборчого права. На сучасному етапі представницька форма реалізації законодавчої влади є найбільш доцільною з погляду демократії і самоврядування народу. Водночас законодавча влада народом може бути реалізована через своїх представників у парламентах. Народ може приймати закони безпосередньо, шляхом референдуму. Так, згідно ст.3 закону “Про всеукраїнські та місцеві референдуми” предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, зміна або скасування законів України чи окремих їх положень. Референдум є досить складною і дорогою процедурою, тому він проводиться тільки з найважливіших питань загальнодержавного значення.